Коли я розплющила очі, напроти нас уже сидів майор Ліндхольм. Обличч, яке я уявляла собі, не мало жодного стосунку до реальності. Я очікувала, що це буде старший чоловік, скандинавський блондин або хтось коренастий.
Справжній майор Ліндхольм був чорнявим і молодшим, ніж я очікувала, судячи з його голосу. Він був пристойним молодим чоловіком у віці тридцяти років, з темним волоссям, ще зі слідами носіння шлему. Червона лінія маски утворила трикутник від носа і навколо підборіддя. І він приніс гарячий шоколад.
Натаніель опустив виделку і поглянув на три паруючі кружки на столі. Він сковтнув.
— Це гаряче какао?
— Так, але не дякуйте. Це хабар, тому що я хочу задати вам питання щодо ракет. — Ліндхольм просунув два кружки через стіл. — Це з запасів, які моя дружина кладе мені у кишеню, коли я йду на роботу, а не від ВПС.
— Якби ви вже не були одружені… — Моя рука охопила теплий кухлик, перш ніж я зрозуміла, що сказала. Я сподівалася, що він не образився.
Він засміявся, слава Богу.
— У мене є брат…
Моє серце різко стиснулося. Мені вдалося вигнати свою родину з розуму, щоб продовжувати діяльність, але мій брат жив у Каліфорнії. Гершель напевне думає, що я мертва. Дихання збилося, коли я усвідомила це, але мені вдалося знайти десь посмішку і підняти очі.
— Чи є тут телефон, яким я можу скористатися? На далеку відстань.
Натаніель притулився долонею до моєї спини.
— Її родина була в D.C.
— О Боже, пані. Мені дуже шкода.
— Але мій брат — він у Каліфорнії.
— Ви йдете зі мною, мем. — Він поглянув на Натаніеля. — Чи є у вас хтось, кому потрібно подзвонити, сер?
Натаніель похитав головою.
— Не терміново.
Я пішла за майором Ліндхольмом, з Натаніелем за спиною, через коридори, які ледь освітлювалися. Якою я була невдячною сестрою! Я втішилася тим, що Гершель та його родина живуть у Каліфорнії, але ніколи не замислювалися над тим, що для нього я була все одно що мертва. Він не мав причин думати, що я не була у D.C., коли упав метеорит.
Офіс майора Ліндхольма сказав мені, що він малий розміром і в зразковому порядку. Єдине, що згладжувало враження про прямі кути, — обрамлена фотографія хлопчиків-близнюків та кольорова карта США, прикріплена до стіни. Натаніель закрив двері і вийшов назовні разом з Ліндхольмом.
На столі був утилітарний чорний телефон, але принаймні на ньому був поворотний циферблат, тому мені не довелося спілкуватися з оператором. Трубка була теплою і важкою. Я зателефонувала до дому Гершеля, слухаючи цокання поворотного диска, коли воно проносилося через номери. Кожен сигнал посилав імпульс по лініях і давав мені час відступити в механічний спокій.
Все, що я отримала — це високий, шалений гул напруженої статики. Навряд чи було дивно, що всі лінії будуть зайняті, але я повісила трубку та спробувала ще раз. Моя терміновість боролася в часі із сигналом зайнятості.
Я знову повісила трубку, коли Натаніель відчинив двері.
— Компанія. Ти в порядку?
— Лінія зайнята. — Я витерла обличчя, певно просто розмазуючи бруд ще більше. Я могла попросити надіслати телеграму, але військові лінії напевне будуть заблоковані. — Спробую пізніше.
Багатьом людям потрібно було сказати про те, що вони живі і стоять прямо. Я була жирним, задимленим, кровоточивим безладом, але я була живою. Мій чоловік був живий. Мій брат та його родина були живі. І якщо мені потрібне було нагадування, що мені пощастило — все, що я мала зробити, це пам’ятати, скільки людей загинуло сьогодні.
І все-таки, коли до кімнати зайшов полковник ВВС, я спіймала себе на тому, що намагаюсь поправити волосся, ніби це мало значення. Потім я побачила відзнаки рангу цього чоловіка. Стетсон Паркер. Дякувати небесам, у мене було достатньо бруду на обличчі, щоб не довелося переживати за те, щоб приховати свій вираз.
Він був підвищений. Це не було дивно, оскільки він був привабливим для кожного, хто стояв вище нього, або кому він був потрібен… що він продовжив демонструвати, протягнувши руку до Натаніеля.
— Доктор Йорк. Я не можу сказати, яке це полегшення знати, що ви вижили.
Навіть з раннім захопленням Ліндхольма ракетами було легко забути, що Натаніель став знаменитістю через запуск супутника. Нам вдалося перегнати росіян, щоб не один раз вивести супутник на орбіту, а здійснити три запуски. Мій чоловік, будучи невиправдано привабливим і чарівним — факт, щодо якого я не упереджена, став обличчям космічної програми НАСА.
— Ну, майор Ліндхольм добре піклується про нас. Ми цінуємо прийом, полковнику…? — Чоловік мав тег з іменем, але все-таки… вступ був відповідним.