Піднявся ліфтом на свій поверх, хотів смикнути за мотузок дзвоника, але торкнув ручку, і двері відчинилися.
— Це ти? — голос Діни долинув із кухні.
Він щось буркнув невиразне навіть для самого себе, намагаючись, проте, витримувати нотки лагідності в голосі, аби не розгнівити дружину. Хай доношує спокійно, вже небагато залишилося. Хоч і хотілося в черговий раз висварити, аби зачиняла двері, щоб хоч трохи думала про власну безпеку. Останнім часом куцохвості знов заворушились, по квартирах, правда, не чути, щоб шастали, але хто знає, чого від них чекати, пристосуються по-справжньому та й почнуть довгохвостих чистити.
— Зачиняй швидше. Протяг!
— Та вже зачиняю, — пробубонів і хвостом штовхнув двері.
Завр повільно роздягся, почепив мокрий капелюх на вішалку, зняв калоші, перечепився через свій портфель, поставлений на підлогу, попростував на кухню. Діна любила, так йому здавалося, щоб кожного вечора після роботи він посидів з нею, порозказував новини, порадився. Дружина багатодумно вислуховувала свого Завра, розважливо кивала головою на довгій красивій шиї, час від часу перебиваючи його слова репліками на зразок: «Так-так, це ти йому дуже правильно сказав, хай він знає, що Завр має власні переконання, що Завр сам уміє пристосовуватись не гірше за інших». Йому давно набридли ці вечірні ритуали, але й звик до них.
— Доброго вечора, люба. Я сьогодні такий втомлений.
— Ти голодний?
— Ні… Але щось би з’їв.
— Тебе чекає твій улюблений омлет. Але ж куди ти?
Завр вийшов у коридор, узяв портфель і знову причалапав на кухню.
— Я ось приніс для тебе… Це потрібно. Кажуть, найкращий засіб, щоб шкаралуща яйця була міцною. Тобі треба берегтися, щоб воно не розбилося під час…
— Ах, Завре, мені не можна хвилюватися. Лікар сказав, що я дуже вразлива істота. Як тільки уявлю, що моє яйце повезуть оті грубіяни-санітари, кинуть його…
— Не кинуть, а покладуть, моя люба, в теплий стерильний пісок.
— Ах, облиш. Я не можу думати про це. Мені стає погано.
— Ну, пробач, я не буду. Але цей препарат ти обов’язково повинна вживати. Сама ж бо знаєш, як, буває, поводяться з яйцями там, в інкубаторах. Треба до всього максимально підготуватися.
— Я прошу тебе, замовкни… А ліки давай, я обов’язково їх вживатиму.
— Прочитай перед тим уважно інструкцію… Ти така красива сьогодні…
— Справді?
Завр втомлено дивився з-під напіврозплющених повік на Діну. Вона була роздягнена. В помешканні тепло, а гостей вони не чекали. Вони взагалі не любили гостей. Завр дивився на її розповніле темно-зелене тіло, на зворушливо дурненьку голівку на довгій граційній шиї, на короткий, але навдивовижу міцний, мовби виліплений рукою майстра, гранчастий хвіст.
— Справді, моя люба. Хіба я колись брехав тобі?
— За таку брехню я на тебе ніколи не ображуся.
— От і добре… — Завр солодко позіхнув. — Як ти себе почуваєш?
— Вже, мабуть, скоро… Лікар сьогодні так сказав.
— Це твоє… наше перше, шануйся. Вживай ліки, мені їх було дуже нелегко дістати.
Діна манірно примружилась, схилила голову у хвилі награного напівзабуття.
— Ти щось казала про омлет.
— Справді. Пробач. — Діна підійшла до електроплити, бридливо вийняла з духовки велику таріль, поставила на стіл. — Смачного.
— Спасибі.
Вона повільно вийшла з кухні, зупинилася коло великого дзеркала в коридорі, якусь мить роздивлялася себе, потім сіла на диван у вітальні.
«Хай Завр сам жує свій улюблений омлет. Як мені набрид його ідіотський омлет. Мене вже нудить від одного слова «омлет». Яка гидота цей омлет. Чоловіки переважно люблять омлет. А він же із яєць, омлет. Безумовно, не можна бути такою вразливою, але як він може їсти той омлет? І не нудить його. Але я мушу пристосуватися до свого ідіотика…»
Діна розкрила коробочку з ліками, проковтнула одну пігулку, потім розгорнула інструкцію й почала читати. Раптом вона заверещала:
— Завре?! Що ти мені приніс?! Як це розуміти? — підскочила і незграбно потупцювала на кухню.
Завр задоволено втирав масні губи.
— Що ти кажеш, моя люба? Я вже поїв. Спасибі. Дай чимось запити, — солодко позіхнув.
— Що ти приніс мені? Як це все розуміти? — Діна швиргонула коробочку з ліками на стіл, а інструкцію тицьнула під самі очі.
Завр спокійно пробіг очима рядки густого тексту, нараз усміхнувся: