— Мені допоміг працівник нашої контори, Хобр.
— О, знаю такого. Старий пройда. Майже святе створіння. З-під землі будь-які докази дістане і недорого за них візьме.
— Він хоче стати на місце Кріля.
— А чого ж, Хобр давно заслужив. Треба буде помолитися за нього, наш Творець почує наші молитви.
Завр здивовано і присоромлено потупився. Виявляється, Кверкус добре знає Хобра і поважає його. Тож чаклуном Хоброві не судилося бути. Дивно. І дуже прикро. Хобр — відверто несимпатичний тип.
— Так, сину мій… Що тут у вас далі? Молодець, сину мій… Далі також за нашими звичними схемами, ти прекрасо відчуваєш специфіку нашої святої роботи… Незаперечні докази причетності Кріля до чаклунського племені. Молодець, Завре. Чудовий початок. Я не помилився в тобі. З легкою душею і без будь-яких вагань я підписую вирок. Ми спалимо цього чаклуна через сім днів на святі безсмертного Зуя.
От і все. Число. Підпис. Печатка… Давай відмітимо твій перший успіх кількома ковтками святої води.
— Вдячний за високу оцінку моєї роботи, Великий Кверкусе. Ви надихнули мене…
— До речі, скажи відверто, — Кверкус поставив на стіл два келихи, виповнив їх із гранчастої пляшки, сам відразу ж випив і налив собі ще, — ти скажи мені відверто, тобі шкода цього Кріля?
Завр здивовано звів на нього погляд.
— Не розумію вас.
— Розумієш.
— Ні. Не розумію, — вперто, з притиском повторив Завр.
— Випий. І не ставай у позу святого дурня, вистачить з мене святого Ракамеля, — Кверкус приязно осміхнувся. — То чи шкода тобі цього Кріля?
Завр розгублено мовчав.
— Твоя мовчанка мені зрозуміліша за слова, — продовжував Кверкус. — Тобі не може його не бути шкода… Даруй за кострубатість вислову… Не може бути принаймні тому, що він — твій перший викритий чаклун. Я хочу тобі сказати ще декілька напутніх слів, аби ти краще розумів і мене, і себе, і нашу святу справу. Безсумнівно, як живі живому ми не можемо не співчувати шановному Крілю і не можемо не розуміти, що він міг би проіснувати без якихось пригод до глибокої старості й померти навіть в славі та достатку. Але… ми не можемо забувати того, що все живе мусить оновлюватись, очищуватись і боротись. Одне слово, пристосовуватись. І не тільки наші нутрощі ми повинні випорожнювати щоранку, сину мій, бо інакше — внутрішнє гниття, прискорення смерті. Відьми і чаклуни, особи, що замикаються в собі, відмежовуються від світу, гублять святу енергію святих перетворень хай навіть пустого на порожнє — то лайно, від якого повинне звільнятися кожне наше покоління. Вони заважають нам дрібніти. Але якби їх не було зовсім, то і нас, святих, теж би не треба було… Очищення — наша робота, наша форма святого руху, наше життя. Без чаклунів я не уявляю свого існування. Я навіть люблю їх. Так, як ти любиш омлет, сину мій.
— Ви і про це знаєте?
— Знаю — це не те слово… Я просто умію читати думки й погляди… Це приходить з віком, сину мій. Тож розумієш? Я люблю чаклунів разом і поодинці. І мені, безумовно, дуже шкода їх. Я співчуваю кожному чаклунові так, як живий може співчувати живому. І не втрачай, сину мій, цієї здатності. Бо інакше життя твоє стане прісним, нецікавим і навіть бридким, тільки любов висвітлює існування життєдайними святими променями. — Кверкус стримано розсміявся, налив собі ще чарку, спроквола випив. — Це одна із святих мудростей Активного Пристосування.
— Я розумію вас… Спасибі Вам за ці слова. Велике спасибі. Ви мене упевнили в тому, про що я і сам думав. Спасибі.
«Молодець цей Завр. Чого Діна хоче мене змусити, щоб я його притис? Диявольська мана? Має яйце від мене. Хіба цього мало? Радіти б. Та й Заврові життя влаштовую. А він — молодець. Справжній майбутній святий».
— Хочу вам сказати, шановні колеги: про тих, хто сумнівався в реальності існування відьм та чаклунства або ж насмілювався викрити обман, тоді говорили однозначно: «Перебуває під впливом злого духу і заслуговує довічного ув’язнення або смертної кари» . І я не маю сумніву, що ми з вами можемо не просто здогадуватись, а й чітко зрозуміти, в якому стані і в якому страхові жили передусім вчені, котрі були здатні осягнути усю глибину тогочасної духовної порожнечі й войовничого безумства…