— Щойно зі мною хтось зв’язався по телефону і запитав, чи полковник Форест уже отримав лист від якогось Сіріуса? Дуже дивний дзвінок, Фред. Тобі не здається? — В’їдлива іронія, тамований гнів у голосі. — Під загрозою програма «Зевс».
Лисий, з чорною бородою полковник Форест повільно обернувся і пильно дивився на генерала.
— Я не отримував ніякого листа від шановного… як ви сказали, Сіріуса. З ваших слів я ще нічого не можу збагнути, пане генерал.
У цей час на пульті перед полковником ожив записуючий пристрій, заторохтіла машинка.
«ПОПЕРЕДЖУЄМО. ПРОГРАМА «ЗЕВС» НЕ БУДЕ ВИКОНАНА ЗА БУДЬ-ЯКИХ ОБСТАВИН. МОЖЛИВІ ЖЕРТВИ. СІРІУС».
Полковник мовчки незворушно читав. Жоден м’яз не здригнувся на його обличчі. Видрукуваний текст врешті впав на його стіл.
— То, кажете, хтось вам зателефонував, пане генерал? — тихо запитав Форест.
— Так. І я насамперед хотів би тебе запитати, Фред, відколи це зв’язатися з нами стало легше, ніж з провінційним сортиром? Як мені все розуміти? Гадаю, що це не твої жарти, Фред?
— Я ніколи не заробляв собі слави жартівника, — похмуро буркнув полковник і простягнув генералові щойно видрукуваний текст.
— Погляньте… Ось про цей лист ви мене запитуєте… Але я ще нічого не можу сказати…
Генерал Девіс уважно роздивлявся аркуш цупкого паперу.
— Лист надійшов по двісті десятому каналу. Чи не так? Чому ти мовчиш, Фред?! — гнівно крикнув.
— Я доповім свої міркування з цього приводу через півгодини. Гаразд?
— Треба всіх поставити на ноги. Ми ще маємо час… До речі, не забувай, Фред, що саме в твоїх руках безпека нашої Бази і безпека виконання програми «Зевс»! Ти мене розумієш, Фред?
Полковник дивився на генерала похмуро й майже бездумно.
— Ви мене зрозуміли, полковнику?
Форест нарешті спромігся видобути з себе подобу кволої усмішки, якоїсь потойбічної і відстороненої:
— Я вас зрозумів, пане генерал.
— Як бачиш, Фред, я навмисно прийшов особисто перед твої ясні очі, аби не користуватися нашим зв’язком, на який я, виявляється, просто не можу покладатися. — Девіс кинув на стіл полковникові лист Сіріуса.
Якусь мить вони мовчали, напружено дивлячись просто в очі один одному. Нарешті генерал повільно повернувся і вийшов з кабінету. Притишено лунали його кроки, було чути, як він зупинився біля пневмокапсули, як розчинилися і зачинилися її стулки. Запанувала глибока тиша.
Раптом полковник ніби ожив. З його обличчя зникла маска відчуження. Він швидко і тихо, мов кішка, підійшов до одного з пультів, натиснув потрібну клавішу.
— Сьомий?
— Сьомий слухає.
— Щойно я отримав повідомлення за підписом «Сіріус» по двісті десятому каналу. Терміново треба простежити походження цього сигналу. А також — негайно подати мені записи усіх сьогоднішніх телефонних розмов генерала Девіса.
— Зрозуміло, — хриплий металевий голос. Полковник Форест закурив, довго сидів у задумі, згодом набрав номер генерала Девіса:
— Пане генерал!
— Слухаю, Фред.
— О котрій годині точно телефонував вам отой Сіріус?
— О дев’ятнадцятій годині і сорок три хвилини.
— Сьогодні?
— Атож.
— Спасибі.
Полковник Форест закопилив губи, зосередившись на розробці якоїсь психологічно-ситуаційної моделі. Він завжди досить кумедно закопилював губи, коли в самоті поринав у багатодумний вир професійних клопотів. Полковник був самовідданим, за покликанням, працівником служби безпеки.
«Сьогодні я став батьком. Відчув себе ланкою правічного ланцюга поколінь. Я — батько й син в одній особі… Як легко розривається будь-який ланцюг в нашому світі. Як легко, мов свічку, можна загасити кожну людську душу».
(Зі щоденника Констанція Девіса)
У підземному номері астронавта Джозефа Девіса лунала тиха ритмічна музика.
Дзвінок відеоселектора пролунав несподівано, навіть ґвалтовно. Джозеф злякано кинувся з канапи і якусь мить не міг збагнути — що ж трапилось? Тривога? Навчання? Хто і навіщо потурбував його? Проте до селектора підійшов вдавано спокійно, розважливо. Проходячи повз великий кольоровий у повний зріст портрет на стіні, Джозеф дав щигля по кінчику носа молодій привабливій дівчині.
— Слухаю.
На екрані з’явилося обличя генерала Девіса. Батько втомлено дивився на сина.
— Ти ще не спиш, Джозефе?
— Ні, пане генерал. Я перед сном люблю послухати музику.
— Ти не хочеш трохи подихати зі мною свіжим повітрям? Ми давно з тобою не бачились, Джозефе.