— Я відчуваю, що ти вже дописав свою геніальну повість, яка принесе тобі всесвітню славу. — Сігна намагалася дивитися на нього закоханими очима.
— Моя шановна Сігно Конрад, життя — чудова штукенція. І тому справді ходімо до мене додому, де трохи затишніші умови для спілкування людей, котрі не вимащують себе липучкою…
— Равлик вилазить із своєї мушельки… Слимачок… — На її устах грала бридлива усмішка. — Ну, ходімо вже…
«Я тупо дивився на екран, і в моєму погляді не було ні здивування, ні страху, ні будь-якого внутрішнього заперечення, ні жалю, ні образи, ні обурення, ні звичайної батьківської жалості… Нічого. Застигла тінь єдиного бажання, щоб це все швидше закінчилось».
(Зі щоденника Констанція Девіса)
Генерал з’явився у машинному відділенні «Зевса» несподівано. Йшла остання перевірка перед стартом.
— Ну, що тут? — Голос генерала схвильовано дрижав, але його виправдовувало те, що він увірвався зненацька, важко переводячи подих.
— Все гаразд, пане генерал, — крізь зуби мовив полковник Форест. — Все гаразд.
— Екіпаж зайняв свої місця?
— Вже віддана команда.
З полковником Форестом вони піднялися в кабіну пілотів. Двоє молодих струнких хлопців в оранжевих комбінезонах з відкинутими шоломами зустріли їх, хвацько виструнчившись.
Батько з сином зустрілися поглядами.
— Ми готові до виконання програми «Зевс». Наше самопочуття нормальне. За нас можете не турбуватися… — І трохи стиха: — Все гаразд, батьку. Я в чудовій формі.
Генерал подивився на сина майже розпачливо і простягнув пакет:
— Командире «Зевса», ознайомтесь з деякими подробицями програми, — сказав офіційно.
Джозеф розірвав конверт, стоячи струнко, уважно прочитав.
— За систему синхронізації катапультування ми можемо бути спокійні? — запитав трохи згодом.
— Так. Цілковита гармонія супроводу. Тричі на стенді ретельно перевіряли. Краще не буває, — буркнув полковник Форест.
— Програма зрозуміла, пане генерал.
— У тебе немає ніяких запитань, сину?
— Запитань немає. Програма буде виконана. До зустрічі на Землі.
В очах сина генерал не побачив ні здивування, ні страху, ні внутрішнього заперечення, ні жалю, ні образи, ні обурення, ні звичайнісінької людської жалості до тих, хто мав загинути, — нічого! В погляді сина, в погляді бравого манекена, застигла усмішка і лише тінь єдиного бажання — пошвидше стартувати.
«Боже, якого немає, і це мій син?! Оце моє продовження?!»
— Бажаю успіху! Старт дозволяю.
Генерал уважно поглянув на полковника Фореста:
— Ходімте — ще раз оглянемо основні блоки й системи. Маємо час, Фред, аби максимально перестрахуватись.
Полковник охоче погодився:
— Зайва перевірка перед стартом ніколи не зайва. Полковник пішов першим, за ним — генерал.
— Ну, яку версію походження шановного Сіріуса… — почав було Форест, але надовго замовк, вони опускалися вузькими і крутими сходинками. — Справді, які ваші передчуття, пане генерал?
— Хай мої передчуття залишаться зі мною, Фред. Слова, як і передчуття, субстанції нематеріальні…
Протискуючись поміж регенераційними колонами, генерал Констанцій Девіс швидко і непомітно уклав між стулками ребер холодильника невеликий портсигар, начинений вибухівкою. Помітити його там без спеціального обстеження, навіть якби полковник і повернувся, було неможливо.
Як тільки вони вийшли з велетенського корабля, люк за ними зачинився.
— Ну що, як кажуть, Бог на поміч, — мовив полковник Форест.
— Атож. Бог завжди допомагає в добрих ділах.
«Зевс» вибухнув на сорок сьомій секунді після старту.
На екрані центральної пультової все було добре видно.
Спершу розверзлася земля, і з-під неї повільно почала випинатися срібляста куля, вона криваво відсвічувала у променях призахідного сонця, у вихорі вогню все швидше підіймалася в небо. І раптом…
Все розпалося на тисячі уламків, оповитих густою хмарою, які на мить немов зависли в повітрі.