Клубочок блакитного сяєва запульсував, повільно піднявся над гранчастими шпичаками генератора, завис.
— Постарів я, синку, мій любий Омбре. Мені вже важко обходитись без біостимуляторів. Але не треба співчувати…
— Батьку, з тобою розмовляв Моріс? Ви про мене розмовляли? Мені Фаєр сказав…
— А про кого ж нам розмовляти? Ми з Морісом вже старі. Ти навіть уявити не можеш, синку, як приємно відчувати, що твоя старість знаходить своє продовження в дітях, у послідовниках. Ми — актори!
— Лицедії великого космосу! — вигукнув Омбре.
— Не лицедії, шановний сину, а — ДОБРОДІЇ!
— Я тут задихаюсь.
— Останні роки, синку, ти задихаєшся від неробства. Вибачай за відвертість.
— Чому Моріс не розмовляв особисто зі мною?
— Даремно гарячкуєш, Омбре, — спокійно проказав Кароль. — Він справді говорив зі мною про тебе… І я погодився, що тільки ти можеш допомогти одній людині…
— Мені набридло блазнювати.
Короткий батьковий ляпас охолодив Омбре.
— Пробач, може, я справді чогось не розумію…
— Ти багато чого не хочеш розуміти, синку. Ти пам’ятаєш Дюлію?
— Так.
— Чи ти хоч раз за ці роки, які так швидко проминули, згадав про неї?
— Ні, тату.
— Чому?
— Хто вона мені, Дюлія? І хто я їй?
— Як ти можеш дозволяти собі подібні запитання? Вже ж не світ повинен жити задля тебе одного. Ти — актор. Ти мусиш жити задля світу. Невже ти цього не розумієш?
— Тату, ти несправедливий.
— Добре, Омбре… Слухай… Ти пам’ятаєш Дюлію ще дитиною, дуже хворою дитиною. Згодом батьки домоглися, щоб її прооперували в інституті генної інженерії. Все склалося вдало — вона залишилася жити і забула про свою хворобу. Вона зараз просто красуня. Але дивиться на світ все ще очима каліки. Батьки, ти їх пам’ятаєш, геологи, полетіли надовго в експедицію, залишивши Дюлію вже здоровою… Вони певні, що їхня дочка вже щаслива, що віднині у неї все в житті складеться гаразд… Але Дюлія залишилася відлюдьком, як і раніше. Займається літературними та науковими перекладами, майже не виходить з кімнати, спілкується переважно зі своїм товаришем-холодильником. І нічого не хоче міняти в своєму житті, навпаки, вона з кожним днем все більше відмежовується від довколишнього. Хіба це не шлях духовної загибелі?
— Гадаєш, я зможу допомогти?
— Нам здається, що з кимось іншим вона й говорити не буде…
— Я подумаю, тату.
— Справді, варт було подумати…
Обладнаний новітньою технікою велетенський орбітон «Мельпомена» тихо летів у вічному мороці осяйного Космосу, звично долав виток за витком на своїй стаціонарній довколосонячній орбіті.
Омбре підійшов до великої ванни зі сріблястою рідиною. За спиною безгучно опустилися герметичні прозорі двері, а за ними — постаті батька, Моріса й Костянтина. Всі одягнуті по-домашньому: у білих вишиваних сорочках з коротким рукавом і сірих вельветових штанях. Віолетти не було. Вона вранці зайшла до нього в кімнату: «Я бажаю тобі успіху. Моріс казав, що в тебе цікава роль. Я ще посплю. До зустрічі».
Велика ванна з сріблястою рідиною вабила Омбре. Вона одним своїм виглядом приковувала увагу, змушувала думати про таїнство чергового перетворення космічного актора, перехід його в зовсім іншу, енергетичну форму існування.
«Моріс казав, що в тебе цікава роль…»
— Роздягайтесь, — пролунав знайомий голос біокібера. — Я вітаю вас від імені всіх мельпоменців з новою роллю, яка може принести людству не тільки хвилини радості, але й наблизити його ще хоч на крок до вищої досконалості.
Звичні слова. Омбре чув їх уже не раз — і коли був ще студентом, і коли вже сам брав на себе відповідальність за втілення режисерських задумів. Сім разів він занурювався у цю ванну, і кожного разу відчував трепет священнодійства. Хоча жодного разу і не прагнув цього наперед.
— Заспокойтесь. Ніщо не повинно вас зараз турбувати. Ви чисті перед світом і вільні творити добро таким, яким ви його бачите. Ніщо стороннє хай не відволікає вас. Ви зараз заглиблені самі в себе, в сутність вашого нового життя, вашої нової ролі. Ви спокійні і мудрі, ви відчуваєте глибоку переконаність, що добро має бути саме таким, яким ви його творите. «Мельпомена» від імені всього людства довіряє вам здійснити ваші задуми для торжества ГАРМОНІЇ та ГУМАНІЗМУ.