— Яка дивина, — знизав плечима генерал. — До відкриття Австралії ми не знали кенгуру або тасманійського вовка. Мало чого ми не знаємо! На світі, певна річ, є ще безліч явищ і предметів, невідомих науці.
— Цілком справедливо, — різко відповів учений, — але я мовлю не про зовнішній аспект: форму, вид, рід, функції. Йдеться про те, що згадані предмети сформовані при дії інших космологічних констант… тобто в іншому світі. Ви розумієте?
— Продовжуйте, — кивнув генерал і знову втупився поглядом в якусь цятку перед собою.
— Друге, — вів далі академік, — примірники книжок Нового Завіту, віддруковані накладом Священного Синоду Руської Православної Церкви в 1860 році, в нашій реальності не знайдені. Руська Церква не відала такої інституції, як Синод, а весь час керувалася Патріархатом. Далі: всі Євангелії, видані у вказаних роках, не мають тотожності з цими, про які ми говоримо.
Третє. Експрес-аналіз чаші (чи келиха) черниці, яка іменується Галиною Курінною, показує: матеріал предмета має кристалічно-атомну структуру, невідому на Землі.
Четверте. Костюм чоловіка, котрий іменується Григором Бовою, його паспорт, посвідчення, записник, дрібні речі побуту — все це, як я вже пояснював, створене в умовах, повністю чужих для нашої реальності. Уважний криміналістичний аналіз доказує достовірність документів для епохи, що там відзначена, хоч для нас вона ще не настала.
— Як це можливо доказати? — знову озвався генерал. — Адже є фахівці, які створюють фальшивки на високому рівні тотожності.
— У нас є методи, — спокійно заперечив академік, — що дозволяють зробити правильні висновки. Отже, я пропоную поки що… зауважте — поки що… прийняти як робочу гіпотезу запевнення наших гостей, що вони потрапили в нашу епоху з іншої просторово-часової реальності. Виходячи з такого припущення, я маю намір ставити запитання, і інших членів компетентної ради прошу робити те саме. Спочатку коротко, шановний Григоре Максимовичу, буквально в кількох реченнях повторіть: хто ви, з якої епохи, планети, країни? Що за експеримент, який для вас завершився невдачею? Чи є можливість для вас вернутися в свою реальність, а разом з тим — прокласти канали між вашою реальністю й нашою? Чи зрозуміли ви, чого від вас чекають?
— Мені все ясно, і я одразу починаю. Дякую за щирий критерій, за довір’я, хай і тимчасове. Сподіваюся, що наша відвертість розвіє ваші сумніви і допоможе вийти з парадоксальної ситуації.
Моє прізвище Бова. Звати Григір. Батько — Бова Максим, коваль. Мати — Коробенко Марія Григорівна, селянка. Народився я в селищі Ржищів Кагарлицького району Київської області, де закінчив середню школу. Потім — юридичний факультет Київського університету, пізніше — вищі курси криміналістів-детективів, працював у спеціальному відділенні криміналістики при Міністерстві внутрішніх справ Української Радянської Соціалістичної Республіки…
— Як, як? — Раптом перепитав генерал, ніби прокинувшись з напівдрімоти. — Радянської? Соціалістичної?
— Саме так! — підтвердив Бова. — Чому вас це дивує?
— Нічого, нічого… Продовжуйте…
— Рік народження — тридцять восьмий. Епоха — двадцятий вік від народження Христа. Країна — Союз Радянських Соціалістичних Республік. Назву Республіки я вже згадав — Україна. Планета — Земля. Центральне світило — Сонце. Столиця України — Київ. Експеримент, націлений на проникнення в минуле, проводився Інститутом проблем Буття. Керівник експерименту — Сергій Горениця, доктор фізико-математичних наук, космолог. В експерименті задіяні учені з багатьох країн, а також космічна база на Місяці.
— Ви вже літаєте на Місяць? — Вражено запитав Баняк.
— Так. Здійснено також польоти на Венеру, Марс, астероїди, на кордони Сонячної Системи в автоматичному режимі.
— Чий пріоритет в космічних польотах? — Гостро глянув на Бову генерал. — Яка країна перша?
— Радянський Союз, — здивовано відповів Григір. — А яке це має значення? Космічні польоти — проблема глобальна, навіть зоряна.
— Добре, добре, — махнув рукою академік. — Продовжуйте… Чому взяли для реалізації експерименту саме вас? Чому було обрано саме такий рік дев’ятнадцятого віку, в певному місці, а саме — Видубицький монастир?
— Тут зійшлося кілька нібито випадкових подій і тенденцій, — повільно мовив Бова, ніби міркуючи, як краще відповісти. — Сергій Горениця розробляв свою теорію і готував експеримент, навіть не відаючи про моє існування. Я теж не знав нічого про нього, займався своїми рутинними справами. Потім шеф дав мені завдання: знайти сліди людини, на яку відкрито кримінальну справу. Йшлося про Андрія Курінного, директора горілчаного заводу в Опішні. Ось перед вами його донька. Вона працювала в лікарні. Я мав з нею познайомитися і щось дізнатися про батька.