У цій повісті ми не бачимо привабливості «Задіґа» чи «Кандіда», бо в «Мікромегасі» більше, аніж у двох інших творах, постає трохи абстрактний характер оповіді, в якій письменник намагається поставити і розгорнути ідеї, а не вивести перед читачем низку своїх персонажів; крім того, «Мікромегас» є очевидним наслідуванням «Мандрів Гуллівера» Дж. Свіфта. Маємо тут їдкий розум Вольтера, надзвичайно вправний у мистецтві ламання цілої системи за посередництвом звичайної розважальної історії, розум дотепний, гострий і хитруватий, який умів ховатися під маскою наївності та невігластва, який завжди втілювався у стилі надзвичайної чистоти. Тут, у цьому невеликому творі, в якому скептицизм Вольтера набуває універсального характеру, бачимо, як письменник, прихильник просвітництва і прогресу, зумів переконливо показати скрушну картину неосвіченого і дурненького людства, неймовірно малого і надзвичайно гордовитого.
«Кандід, або Оптимізм», філософська повість з використанням структурних засобів шахрайського роману, була надрукована 1759 року; твір з добре знаним сюжетом. Діставши виховання в замку барона, молодий чоловік на ймення Кандід живе спокійним життям у товаристві свого вихователя доктора Панглоса. Від свого вихователя він дізнається, що світ абсолютно добрий, що кожна звичайна річ неодмінно приходить до щасливого кінця. Так тривало до того дня, поки власник замку не порушив спокою: якось він застав милого йому Кандіда дуже близько біля своєї доньки Кунігунди і відразу ж відправив його із замку, давши йому доброго стусана під зад. Змушений пуститися в мандри, молодий чоловік перетинає різноманітні країни, які покажуть йому, що світ дуже мало відповідає оптимістичному вихованню добродія Панглоса. Чи то в Англії, чи у Франції, чи навіть в Італії він змушений констатувати, що зло перемагає добро найгіркішим способом. Кандід простакуватий, він довго вірить Панглосові. Та що далі він мандрує, то щоразу більше розчаровується у словах філософа. Ставши ніби забавкою в руках фатальності, він випробовує на собі усі можливі образи, включаючи невеселе спілкування з піратами. Постійно перебуваючи у товаристві Панглоса, який глухий до усіх явних фактів, Кандід знайшов собі інших попутників: Мартена, антипода Панглоса, і вірного Какамбо. Усі четверо врешті-решт прибувають до Константинополя. Посеред стількох переживань Кандід не знаходить ані найменшої розради в коханні. Побачивши прекрасну Кунігунду споганілою, він уже не мав ніякого бажання одружуватися з нею, але не зміг відмовити на її щире прохання. Кандід перебуває в такому стані, що вже недалекий до розчарування. Мета пошуків Кандіда — визначити своє місце в житті. Але як? Та ось знаходиться сповнений мудрості турок, який врешті-решт повчає його, яким то чином можна зробити привабливим життя: якнайбільше забути про існування світу, а обробляти свій сад.
Ця повість має характерну особливість, яка полягає в постійній присутності в ній автора. Вольтер дивиться на світ очима своїх героїв, дає оцінку подіям, виходячи з комплексу їхніх поглядів, пристрастей та світогляду. Своєю повістю Вольтер насамперед демонструє велику наявність у світі зла. Жорстокі і закони природи, і людські закони. ««Кандід» — книга дуже особистісна, як і більшість інших творів Вольтера: у ній письменник розправляється зі своїми давніми ворогами — носіями гордовитої станової моралі, прихильниками релігійного фанатизму і деспотизму. <…> Однак погляд Вольтера не такий уже й песимістичний. Письменник вважає, що справедливе суспільство можна побудувати, подолавши фанатизм та деспотію».[15]
Повість «Кандід» виявила найрізноманітніші сторони письменницького стилю Вольтера: тут і ціла низка гротескових образів та ситуацій, іронічний тон розповіді, навмисно прискорений ритм розповіді, сатиричне перебільшення, а разом з тим і точні побутові деталі.
Цікаво про цей твір Вольтера писав 1906 року І. Франко у праці «Пісня про правду і неправду»: «Ідея шукати правди і справедливого соціального та політичного ладу в чужих, далеких краях належить до найпопулярніших і найбільш улюблених літературних тем XVII та XVIII вв. Одні оброблювали її серйозно, веліли своїм героям знаходити краї з ідеальним устроєм десь далеко за морями — сюди належить Морова «Утопія», Кабетова «Атлантида», ідеальна держава Мореллі та ін. Інші з далеко більшим успіхом оброблювали цю тему гумористично та сатирично, — досить тут буде згадати Вольтерового «Кандіда» та Свіфтового «Гуллівера»».[16]
15