Вольтер, який прямує до Англії, має тридцять два роки і є вже майже сформованою людиною; його літературні смаки спрямовані на класичне мистецтво, оновлене розумом; має усталені суспільні погляди — він аристократ. Щодо філософських та релігійних поглядів — то він відчуває повну недовіру до всіх учень Англія не сформувала його, вона лише просвітила його і надала йому відваги. Дуже добре характеризує Вольтера тих часів його портрет, намальований Ларгільєром. Перед нами чоловік аристократичної постави. Його поза, стулені вуста, прямий погляд свідчить про рішучість людини, упевненої в своїй інтелектуальній силі. В самому його погляді відчувається щось водночас спокусливе і неспокійне.
Уже в кінці 1726 року Вольтер долає кризу. Досконало опановує англійську мову, береться за вивчення людей, звичаїв та інституцій. У січні наступного року його представляють королю Георгу. І; він готує остаточний текст «Генріади», яку видрукують у Лондоні як передплатне видання — її він присвятить англійській королеві. Два роки англійського вигнання не дуже відомі. Здається, Вольтер посварився зі своїм першим благодійником Болінгброком. Він знайомиться з Попом, Свіфтом, Самюелем Кларком. Його особливо вражає жвавість та активність англійської нації, він прилучається до філософи Локка, вчення Ньютона, драматичного мистецтва Шекспіра. Перебуваючи в Англії на запрошення торговця Фолкенера, він розуміє, що ця країна завдячує своєю могутністю торгівлі Інтелектуальна перевага традиційних супротивників французів є наслідком релігійної толерантності і практичного раціоналізму англійських філософів Натомість королівство Людовіка XV йому видається країною відсталою, неспроможною на прогрес, переповненою забобонами, охопленою даремними теологічними суперечками Вольтер задумує написати своєрідний репортаж про цей «острів розуму», щоб присоромити своїх співвітчизників: це будуть «Філософські листи» (1734), в яких «автор підводив читача до порівняння англійських порядків із французькими і таким чином оголошував останнім гнівне обвинувачення».[6] Листи викликали справжній переполох: розповідаючи про Англію, Вольтер висміював у них французький клір та інституції французької монархії Особливу реакцію викликає додаток про «Думки» Паскаля, в якому він займав чітко антирелігійну позицію Це була «перша бомба» проти старого режиму У перших семи листах Вольтер розглядає поширені в Англії релігії та секти Далі (листи 8 — 10) автор аналізує державний устрій країни, який забезпечує особисту свободу її громадян У наступних листах (12–17) письменник викладає основні засади філософи Бекона, Локка і Ньютона, оголошуючи себе прихильником їхнього матеріалізму та детермінізму У листах 18–24 Вольтер прискіпливо розглядає англійську літературу Вважаючи англійську драматургію надто грубою, позбавленою смаку, він зазначає, що літератори й актори в Англії користуються свободою та пошаною, спричиненими існуючими у країні свободою совісті і свободою слова взагалі Повернувшись до Франції (у кінці 1728 — на початку 1729), він використовує свої знання англійської мови Намагається вкласти у свої трагедії щось із шекспірівської енергії, опрацьовуючи тему тиранської влади: «Брут» (1730), «Заїра» (1732), яка стане тріумфом автора і в якій автор намагався адаптувати «Отелло» до французької сцени (у цьому творі Вольтер пов'язав проблему влади з проблемою толерантності і засудженням релігійного фанатизму); «Аделаїда з Гуескліна» (1734) з використанням історії середньовічної Франції; «Смерть Цезаря» (1735); «Алзіра чи американці» (1736) — запозичення з історії Америки. Особливо цікавим є те, що саме у той час він дебютує як прозаїк: дотепер він не був прозаїком, він хотів бути лише поетом. Вольтер публікує «Історію Карла XII» (1731), драматичну, але також і філософську історію, роботу над якою продовжував в Англії. В ній автор протиставляє войовничому героєві «справжнього видатного діяча» (Петра Першого). Працюючи над втіленням своєї думки про те, що історія робиться самими людьми, письменник ретельно вивчив об’ємну наукову і мемуарну літературу. Вольтер розподіляє свій час між Парижем і римом, де зустрічається з пані де Верньєр, привітним Сідевілем та філософом Формонтом. а у червні 1733 року він зустрічає пані дю Шатле і починає з нею співпрацю, яка обірветься смертю «божественної Емілі».
6