Розділ 7
Брат Френсіс провів сім років у новіціаті, сім разів говів у пустелі і навчився дуже вправно імітувати вовчі завивання. На подив його братів, він міг скликати зграю до стін монастиря, виючи з-над мурів після заходу сонця. Вдень він працював на кухні, натирав до блиску кам’яну підлогу і продовжував вивчати старожитності.
Аж якось на віслюкові приїхав посланець із Нового Риму. Після тривалої бесіди з абатом вісник подався на пошуки Френсіса. Він, здавалося, подивувався, знайшовши молодика (а точніше, вже чоловіка) у рясі новіція за відмиванням кухонної долівки.
— Ми вже кілька років вивчаємо документи, які ти знайшов, — сказав він послушнику. — Чимало з нас схиляються до думки, що вони автентичні.
Френсіс похилив голову.
— Мені не дозволено говорити на цю тему, отче, — пробурмотів він.
— А, ти про це, — посланець усміхнувся і простягнув молодику шматок паперу з абатовою печаткою та написаним його рукою текстом: «Ессе Inquisitor Curiae. Ausculta et obsequere. Arkos, AOL, Abbas»[46].
— Усе добре, — додав він одразу, помітивши раптове напруження новіція. — Я зараз говорю з тобою неофіційно. До тебе ще прийдуть із суду й запишуть покази. Ти ж у курсі, що твої папери вже певний час перебувають у Новому Римі, правда? Я лише привіз деякі з них назад.
Брат Френсіс похитав головою. Він знав, мабуть, найменше з усіх, зважаючи на реакцію керівництва на відкриття ним реліквій. Послушник звернув увагу, що посланець носив білу сутану домініканців, і дещо неспокійно розмірковував про природу згаданого кур’єром «суду». На тихоокеанському узбережжі все ще тривало розслідування єресі катарів[47], але він не міг усвідомити, як це перегукувалось із реліквіями преподобного. У записці значилося: «Ессе Inquisitor Curiae». Певно, абат мав на увазі звичайного «розслідувача», а не власне «інквізитора». Домініканець видавався досить привітним чоловіком і не мав при собі жодних видимих знарядь тортур.
— Ми плануємо невдовзі знову порушити питання про канонізацію вашого засновника, — пояснив посланець. — Ваш абат Аркос — дуже мудра і розважлива людина. — Він посміхнувся. — Передавши реліквії іншому ордену на вивчення і закривши сховок іще до того, як його встигли повністю оглянути... Ну, ти й сам здогадуєшся, правда?
— Ні, отче. Я думав, що він повважав цю справу надто банальною, щоби витрачати на неї час.
Чернець розсміявся:
— Банальною? Не думаю. Якщо ваш орден натрапить на докази, реліквії, дива і щось подібне, суд має дослідити їхнє походження. Кожна релігійна громада прагне проголосити свого засновника святим. Тож твій абат дуже мудро наказав: «Руки геть від підземелля». Впевнений, що вас усіх це дуже спантеличило, та для справи вашого основоположника краще було дозволити огляд сховища при свідках.
— Ви збираєтеся знову його відкрити? — радісно перепитав Френсіс.
— Ні, не я. Та коли суд буде готовий, він пришле спостерігачів. І тоді все, що може вплинути на справу, буде вбезпечено — навіть якщо опозиція піддасть сумніву його автентичність. Звісно, єдиною причиною підозрювати, що вміст укриття може вплинути на справу, є... ну, речі, які ти знайшов.
— Я можу поцікавитись, яким чином, отче?
— Власне, однією з перешкод під час беатифікації були молоді роки преподобного Лейбовіца: до того моменту, як він став монахом і священиком. Адвокат від іншої сторони спробував оспорити ранній період, допотопний. Він намагався довести, ніби Лейбовіц насправді ніколи старанно не шукав своєї дружини і вона, можливо, навіть була жива на момент його висвячення в сан. Хай там як, звісно, таке траплялося й раніше, іноді дарували звільнення від обітниці, та це інша тема. Advocatus diaboli[48] лише хотів кинути тінь підозри на образ вашого засновника, припускаючи, ніби той міг заприсягтися та прийняти духовний сан, перш ніж упевнився в завершенні своїх подружніх обов’язків. Тоді опозиція програла, але вони можуть спробувати знову. Тому якщо людські рештки, які ти знайшов, справді... — він знизав плечима й усміхнувся.
Френсіс кивнув:
— Вони вкажуть точну дату її смерті.
— На самому початку війни, яка знищила майже все. І на мою власну думку, та записка в скриньці або справді належала преподобному, або ж це надто хитромудра підробка.
Френсіс почервонів.
— Ні, я не припускаю, ніби ти міг брати участь у якомусь шахрайстві, — квапливо додав домініканець, побачивши багрянець на обличчі новіція.
Проте послушник лише пригадав свою власну думку щодо каракуль.
— Розкажи мені, як це сталося? Я про те, як ти визначив місце? Мені треба послухати всю історію.
— Ну, все почалося через вовків.
Чернець почав записувати.
За кілька днів після від’їзду посланця з монастиря абат покликав до себе брата Френсіса.
— Ти все ще вважаєш, що твоє покликання — з нами? — привітно запитав Аркос.
— Якщо панотець абат пробачить мені огидне марнославство...
— Ох, давай на мить облишимо твоє огидне марнославство. То вважаєш чи ні?
— Так, Magister meus.
Абат засяяв.
— Ну що ж, сину. Тепер, гадаю, ми теж переконалися. Якщо ти готовий присвятити себе довічному служінню, мабуть, настав час виголосити обітницю, — він на мить спинився, спостерігаючи за обличчям новіція, і, здавалося, виглядав розчарованим, бо не побачив там навіть найменшої зміни виразу. — Що сталося? Чи ти не радий це чути? Ні? Ох, та що ж не так?
Френсіс начепив на себе ввічливо-уважну маску, та поступово вона почала втрачати природний колір. Раптом його коліна підломилися.
Френсіс зомлів.
За два тижні послушник Френсіс, котрий, певно, встановив рекорд із сукупної тривалості виживання в пустелі під час посту, полишив лави новіціату й заприсягнувся у вічній вбогості, чистоті та послуху, а ще виголосив кілька клятв, притаманних власне їхній спільноті. Він отримав благословення й патерицю в абатстві та назавжди став ченцем Альбертинського ордену Лейбовіца, тим самим припнувши себе ланцюгами до хреста й статуту ордену. Тричі за ритуалом у нього питали: «Якщо покличе Господь тебе стати Його буклегером, чи приймеш ти смерть та не зрадиш братів своїх?» І тричі Френсіс відповів: «Так, отче».
— Тепер підведіться, браття-буклегери і браття-меморії, й обміняйтеся братським поцілунком. Ессе quant bonum, et quam jucundum...[49]
Брата Френсіса перевели з кухні на менш чорну роботу. Він став учнем копіювальника, літнього монаха на ім’я Горнер, і якщо все складатиметься добре, за працею в копіювальні він зможе провести все життя, і решту своїх днів присвятить таким завданням, як переписування алгебраїчних текстів чи прикрашання сторінок оливковим листям та веселими херувимами навколо стовпчиків із логарифмами.
Брат Горнер виявився милим дідусем, і він одразу ж сподобався Френсісові.
— Більшість із нас краще справляється із завданнями, — розповідав Горнер, — коли також займається і власними проектами. Багато хто із переписувачів знаходить якусь конкретну і цікаву для нього частину Меморіалу та проводить над нею трохи часу паралельно з основною роботою. Наприклад, он брат Сарл. Він відставав і робив помилки, тож ми дозволили йому годину на день займатися проектом, який він сам обере. Коли праця стає настільки марудною, що він починає помилятися, то йому вільно відкласти її та взятися за власний проект. І я всім це дозволяю. Якщо ти скінчиш своє завдання до кінця робочого дня, але ще не обереш свого проекту, то маєш приділити трохи часу нашим багаторічникам.
— Багаторічникам?
— Так, і я кажу не про рослини. Існує багаторічний попит від усього духовенства на різні книги: месали, Святе Письмо, бревіарії, Summa, енциклопедії й таке подібне. Ми досить багато чого продаємо. Тож поки в тебе не заведеться власного улюбленця, ми даватимемо тобі багаторічники, якщо справлятимешся раніше. У тебе купа часу на роздуми.
46
Ессе Inquisitor Curiae. Ausculta et obsequere. Arkos, AOL, Abbas — Це є інквізитор Курії. Слухай і корися. Аркос, А. О. Л. Абат.
47
48
Advocatus diaboli — Захисник диявола. Офіційно Promotor Fidei, «зміцнювач віри», церковний правник, котрий під час процесу канонізації формально виступає проти визнання святим тієї чи іншої особи.