— А який проект обрав брат Сарл?
Старий наглядач на мить змовк.
— Ну, сумніваюся навіть, що ти зможеш це зрозуміти. Мені й самому це не під силу. Схоже, він знайшов спосіб виявлення втрачених слів і фраз у якихось древніх фрагментах оригінальних текстів із Меморіалу. Припустімо, лівий бік напівспаленої книги добре читається, але права сторона кожної сторінки згоріла і в кінці кожного рядка кількох слів не вистачає. Він виробив математичний метод пошуку загублених фраз. Цей спосіб не геть надійний, та до певної міри працює. Братові вдалося відновити чотири повні сторінки відтоді, як він розпочав спроби.
Френсіс зиркнув на Сарла, тому було років вісімдесят, і він майже осліп.
— Довго він цим займається? — поцікавився учень.
— Близько сорока років, — відказав брат Горнер. — Звісно, приділяє цьому він щось із п’ять годин на тиждень, а робота нівроку вимагає серйозних обчислень.
Френсіс замислено кивнув.
— Якщо за десяток років можна відновити одну сторінку, то, можливо, за кілька століть...
— Навіть менше, — прохрипів брат Сарл, не підводячи погляду. — Чим більше ти заповниш, тим швидше піде решта. Я завершу ще одну сторінку за кілька років. А тоді, якщо буде воля Божа... — далі його голос стишився до бурмотіння. Френсіс часто помічав, як Сарл під час роботи розмовляв сам із собою.
— Як тобі заманеться, — продовжував брат Горнер. — Нам завжди потрібна допомога з багаторічниками, та ти можеш розпочати свій проект коли завгодно.
Ця думка раптово осяяла брата Френсіса.
— А чи можу я скористатися своїм часом, — випалив він, — щоби робити копію знайденого мною креслюнка Лейбовіца?
Брат Горнер умить спантеличився.
— Ох, ну, я не знаю, синку. Наш отець-абат... ну, дещо чутливо сприймає це питання. І та річ може й не належати до Меморіалу. Вона зараз у тимчасовій папці.
— Але ж, брате, ви знаєте, що вони вицвітають. Його й так довго тримали на світлі. Домініканці тривалий час держали його в Новому Римі...
— Ну, припустімо, це буде досить короткий проект. Якщо отець Аркос не заперечуватиме, але... — Він із сумнівом похитав головою.
— Я міг би працювати над низкою діаграм разом із ним, — швидко запропонував Френсіс. — У нас є настільки старі копії, що скоро розсиплються. Я міг би зробити кілька дублікатів... чогось іншого...
Горнер криво посміхнувся.
— Ти пропонуєш включити світлокопію Лейбовіца до числа інших, щоби таким чином уникнути викриття.
Френсіс зашарівся.
— Отець Аркос може навіть не помітити, еге ж? Якщо раптом сюди завітає.
Френсіс зіщулився.
— Добре, — відказав Горнер, і очі в нього ледь блиснули. — Можеш використати свій вільний час на дублікати кількох копій у поганому стані. Якщо в папку потрапить ще щось, я спробую не помічати.
Брат Френсіс провів кілька місяців позаробочого часу, перемальовуючи якісь старі діаграми зі сховків Меморіалу, не наважуючись торкатися Лейбовіцевої. Якщо древні креслюнки взагалі вартували збереження, то перемалювати їх треба було ще сто-двісті років тому. Вицвілі не лише оригінали, а й копії часто майже не вдавалося розібрати, бо чорнила ж не довговічні. Він не мав ані найменшого уявлення, чому древні креслили білі лінії і літери на темному тлі, а не навпаки[50]. Коли чернець накидав приблизні лінії деревним вугіллям, таким чином обернувши кольори, ескіз видався більш реалістичним, ніж білим по чорному, та давні люди були безмежно мудрішими від Френсіса. Якщо вони заморочувалися, тушуючи папір там, де не мало стояти позначок, і залишали срібні ниточки чистого паперу там, де на звичайному креслюнку провели б лінію, значить, мали на це свої причини. Френсіс копіював документи якомога подібніше до оригіналу, хоча обмальовувати крихітні білі літери виявилося особливо нудно, а чорнила на таке йшло багато, і цей факт змушував брата Горнера буркотіти.
Він скопіював старий архітектурний відбиток, а тоді креслюнок для частини механізму, чия геометрія виглядала очевидною, та призначення — незрозумілим. Він перемалював абстрактну мандалу під назвою «СТАТОР ОБМ. МОД. 73 А 3-Ф 6-П 1800/ХВ. 5 K. С. КЛ. А ТИП „БІЛЧИНА КЛІТКА“», що видавалося зовсім незрозумілим й абсолютно непридатним для тримання білки. Древні були дуже вправними. Можливо, щоби побачити білку, потрібно мати спеціальний набір дзеркал? Хай там як, а він старанно працював.
Лише після того, як абат, котрий періодично заходив у копіювальню, щонайменше тричі бачив його за роботою над іншими креслюнками (і двічі Аркос спинявся поспостерігати за заняттям Френсіса), монах усе ж наважився ризикнути і знайти у Меморіалі документ Лейбовіца — майже через рік після початку вільного проекту.
Оригінальний документ уже кілька разів реставрували. Окрім того факту, що він містив ім’я преподобного, більше нічим не різнився від інших, над якими працював чернець.
Відтиск Лейбовіца, ще одна абстракція, не пробуджував нічого, а особливо здорового глузду. Він вивчав його, аж поки став пам’ятати всю складну структуру із заплющеними очима, та від цього не зрозумів її краще. Звичайна сітка з ліній, що з’єднували клаптики якихось дрібок, хвильок, ляпок, мембранок і штукенцій. Прямі, переважно горизонтальні й вертикальні, перетиналися одна з одною значками переходу і точками; вони повертали під прямим кутом, обходячи дрібки, і в жодному разі не обривалися на півдорозі, а закінчувалися хвильками, закарлючками, ляпками та штукенціями. У цьому було настільки мало сенсу, що, довго дивлячись на документ, ти ціпенів. І попри те, чернець почав роботу й переносив кожну деталь, замальовуючи навіть коричнювату пляму посередині, яка, на його думку, могла бути кров’ю блаженного мученика, хоча брат Джеріс припустив, що це всього лише сік від яблучного недогризка.
Брат Джеріс, котрий доєднався до учнівської майстерні разом із Френсісом, здавалося, насолоджувався, піддражнюючи його за проект.
— Що, святі небеса, — поцікавився він, зазираючи Френсісові через плече, — означає «Транзисторна система управління для блоку 6-В», вчений брате?
— Очевидно, що це назва документа, — трохи роздратовано відповів брат Френсіс.
— Очевидно. Та що вона означає?
— Це назва діаграми, що лежить у тебе перед носом, брате простаче. Що означає «Джеріс»?
— Та майже нічого, певно, — сказав з удаваною покорою брат Джеріс. — Пробач, будь ласка, що напосідаю. Ти успішно визначив ім’я, вказавши на створіння, яке його має, а це справді і є значенням імені. Але тепер ця діаграма цього створіння щось собою являє, хіба ж ні? А що вона являє?
— Звісно, що транзисторну систему управління для блоку 6-В.
Джеріс розреготався.
— Досить очевидно! Красномовно! Якщо створіння — це ім’я, то ім’я — це створіння. «Рівне замінюється рівним», або «Від перестановки доданків сума не змінюється». Та чи можемо ми перейти до наступної аксіоми? Якщо твердження «Величини, еквівалентні іншій, рівні між собою» є правдивим, то чи не є як назва, так і сама діаграма якоюсь «єдиною величиною»? Чи це замкнена система?
Френсіс почервонів.
— Я гадаю, — почав він повільно, перечекавши хвилю роздратування, — що діаграма заступає абстрактне поняття, а не конкретний предмет. Можливо, древні знали систематичний метод опису чистої думки. Це точно не очевидне зображення об’єкта.
— Так-так, воно дійсно неочевидне, — погодився зі смішком брат Джеріс.
— З іншого боку, можливо, це справді зображення об’єкта, але в дуже формальному стилістичному вигляді, тож потрібен спеціальний вишкіл, аби...
— Чи мати спеціальний погляд на це?
— На мою думку, це глибока абстракція, ймовірно, трансцендентального значення, що виражає думку преподобного Лейбовіца.
— Браво! І про що ж він думав?
— Ну... про «креслення ланцюга», — відказав Френсіс, вихопивши термін із плашки тексту в нижньому правому кутку.
50