Кантика для Лейбовіца

— Внесіть хліб для благословення, — гукнув абат, і нарешті можна було сідати до запізнілої вечері.

Після молитви абат іще раз подивився на стіл жебрака. Старий обвівав свій суп чимось схожим на накривку від кошика. Церкі знизав плечима, відмахнувся від мани, і вечеря розпочалася у врочистій тиші.

Тієї ночі комплета, вечірня молитва Церкви, проходила особливо проникливо.

Але після неї Джошуа спав погано. Вві сні він знову бачив пані Ґральс. А ще — хірурга, котрий гострив ніж, примовляючи: «Це каліцтво треба прибрати, поки воно не стало злоякісним». І обличчя Рейчел розплющило очі та спробувало заговорити до Джошуа, але він ледве міг розчути сказане й геть не зрозумів.

— Чуття не я порок, — нібито промовляла вона. — Поріг нечуття. Я є.

Монах нічого не міг розібрати, але намагався дотягнутися до неї і допомогти. Та між ними немовби постала прозора гумова стіна. Він спробував прочитати її слова по губах. Я є... я є...

— Я є Непорочне Зачаття, — долинув до нього шепіт уві сні.

Чоловік спробував прорвати це гумове скло руками і врятувати її від ножа, але спізнився. Все навколо залила кров. Із дрожем він прокинувся з блюзнірського кошмару та заходився читати молитви. Однак варто було заснути — і перед його очима знову стояла пані Ґральс.

Ніч видалася неспокійною, і належала вона Люциферу. Тієї ночі Атлантична конфедерація атакувала азійські космічні установки.

У швидкій відплаті загинуло одне стародавнє місто.

Розділ 26

— Повідомлення Системи оповіщення при надзвичайних ситуаціях, — лунало із динаміків, коли після утрені наступного дня Джошуа зайшов до кабінету абата. — Прослухайте свіжі дані про поширення зони зараження, що виникла внаслідок ворожого ракетного удару по Тексаркані...

— Викликали, домне?

Церкі махнув рукою, аби монах помовчав, і показав на крісло. Священик мав виснажений та знекровлений вигляд, мовби надів металево-сіру маску крижаного самовладання. Джошуа здалося, що за ніч настоятель ніби зморщився та значно постарів. Вони похмуро вислухали голос, звук якого плавав та затихав у чотирисекундному інтервалі через короткоперіодичні вимикання та вмикання передавальних станцій, що таким чином намагалися перешкодити наведенню зброї неприятеля:

— ...але спершу ми зачитаємо офіційну заяву Верховного командування. Королівська сім’я перебуває у безпеці. Повторюємо: нам відомо, що королівська сім’я перебуває у безпеці. Під час ракетного обстрілу Ради регентів в столиці не було. Жодних заворушень поза межами району враження не спостерігається і не очікується.

Тим часом Світовий суд націй видав резолюцію про припинення вогню. Голови держав, винні в її порушенні, оголошуються умовно поза законом. Для них передбачена найвища міра покарання. Умовний вирок стає реальним лише в разі непокори. Обидва уряди негайно телеграфували в Суд та повідомили про визнання його рішення, відтак це говорить про високі шанси того, що конфлікт був вичерпаний упродовж кількох годин після запобіжних заходів, ужитих стосовно деяких незаконних космічних установок, що до нього й призвели. Минулої ночі Військово-космічні сили Атлантичної конфедерації завдали несподіваного удару по трьох секретних азійських пускових базах на зворотній стороні Місяця, а також повністю знищили ворожу космічну станцію в складі системи наведення ракет системи «космос — земля». У відповідь ми очікували на удари по наших військових у космосі, але варварський напад на столицю перетворився на крик відчаю, до якого ми виявилися не готові.

Спеціальне інформаційне повідомлення: Наш уряд щойно заявив про готовність дотримуватися десятиденного режиму тиші, якщо супротивник погодиться провести негайну зустріч міністрів закордонних справ і найвищих військових чинів на острові Ґуам. Очікується, що неприятель зголоситься на таку пропозицію.

— Десятиденний, — простогнав абат. — Нам же його не вистачить.

— І попри те, азійські радіостанції продовжують наполягати на тому, що нещодавній термоядерний інцидент в Іту-Ван, внаслідок якого загинуло приблизно вісімдесят тисяч осіб, стався внаслідок збою в траєкторії ракети Атлантичної конфедерації, а тому знищення міста Тексаркани є своєрідною відплатою...

Абат рвучко вимкнув приймач.

— І хто ж правий? — тихо промовив він. — Кому вірити? Яке це все має значення? Якщо на масове вбивство відповідати масовим убивством, на зґвалтування зґвалтуванням, платити ненавистю за ненависть, точне сенс питати, чия сокира кривавіша? Зло на злі і злом поганяє. Невже існує виправдання нашій «поліцейській операції» в космосі? Звідки нам це знати? Безперечно, ніякого виправдання тому, що вони вчинили, немає.. Чи все ж таки є? Нам відомо тільки те, що говорить та штука, але ж вона не вільна. Азійське радіо має заявляти те, що не дратуватиме їхній уряд: наше має віщати про те, що не ображатиме почуттів наших патріотично налаштованих покидьків, і це дивним чином збігається з тим, що наш уряд очікує від них почути. То в чому різниця? Господи Боже, та якщо вони по-справжньому влучили по Тексаркані, то там не менше півмільйона трупів. З мене ладні вирватися слова, яких я раніше навіть не чув. Жаб’ячий кизяк! Гнійна баба! Гангрену їм в душу! Навіки прогнила голова! Ти мене розумієш, брате? А Христос же дихав із нами тим самим стервозним повітрям. Який же покірливий Господь Усемогутній в своїй Силі! Яке безмежне почуття гумору! Йому — та й стати одним із нас! Цар Усесвіту, прибитий до хреста, наче якийсь єврейський Шлеміль[212], такими, як ото ми. Кажуть, що Люцифера скинули на землю, бо він не схотів поклонитися втіленому світу[213]. Напевно, в Лукавого геть немає почуття гумору! Господь Якова, Господь навіть Каїна! Навіщо вони усе це повторюють знову?

Перепрошую, я просто шаленію, — додав абат, не стільки звертаючись до Джошуа, скільки до стародавньої дерев’яної скульптури святого Лейбовіца в одному із закутів кімнати. Він пригальмував та уважніше подивився на її лик. Статуя була стара, навіть древня. Хтось із його попередників переніс було її у підвальне сховище, де вона в темряві збирала куряву, аж поки грибок не поточив дерево, виївши яру текстуру і не зачепивши озиму, так що обличчя рясно вмережили глибокі зморшки. Святий надів дещо сатиричну посмішку. Церкі, власне, й порятував статую із забуття тільки через неї.

— Слухай, ти бачив учора того старого жебрака в трапезній? — раптом запитав він, не відриваючи погляду від посміху на скульптурі.

— Не бачив, домне, а що?

— Забудь. Мабуть, облуда якась. — Настоятель тицьнув пальцем у шар порохна під дерев’яним мучеником. «Ось де ми всі стоїмо, — подумав він. — На трухлявині минулих гріхів. Деякі з них належать мені. Мені, Адамові, Іродові, Юді, Ганнеґанові, мені. Всім. Кульмінація завжди настає, коли державницького колоса, загорнутого в мантію божества, сягає гнів Небес. Чому? Ми вельми голосно кричали: Богові повинні коритися й держави, не тільки люди. Кесар — це жандарм Господа Бога, а не його повноважний наступник, не Його спадкоємець. На всі віки, для всіх народів... „Хто би не підніс якусь расу, Державу чи будь-який її прояв або ж форму втілення влади понад їх узвичаєну цінність, хто би не повважав їх ледь не своїми кумирами, той спотворює та переінакшує лад речей, установлений та створений Богом...“ Звідки ж ці слова? Мабуть, їх сказав Пій Одинадцятий[214], — припустив він... — Тисячу вісімсот років тому. Проте коли Цезар отримав засоби для знищення світу, хіба його не зробили богом? Тільки зі згоди людей, тих самих покидьків, які волали: „Non habemus regem nisi caesarem“[215], стоячи перед Ним, Утіленим Богом, обсміяним та обпльованим. Ті самі покидьки, що на смерть замордували Лейбовіца...»

212

...наче якийсь єврейський Шлеміль... — Шлеміль (їдиш [schlemiel]) — архетип невиправного дурня, роззяви та невдахи в єврейській сміховій культурі.

213

Кажуть, що Люцифера скинули на землю, бо він не схотів поклонитися втіленому світу. — Мова про теологічну дискусію про причини бунту Сатани та його скинення з неба, зокрема нібито за те, що він знав разом з іншими янголами про майбутнє втілення Сина Божого в людській подобі, відтак необхідності йому поклонятися, і не схотів цьому коритися.

214

Мабуть, їх сказав Пій Одинадцятий... — Йдеться про знаменитий антирасистський п. 12 енцикліки «Mit brennender Sorge» (10.03.1937), що була приурочена до Страсної неділі того року і спрямована передовсім на адресу Німецького Райху та німецьких католиків: «Wer die Rasse, oder das Volk, oder den Staat, oder die Staatsform, die Träger der Staatsgewalt oder andere Grundwerte menschlicher Gemeinschaftsgestaltung — die innerhalb der irdischen Ordnungeinen wesentlichen und ehrengebietenden Platz behaupten — aus dieser ihrer irdischen Wertskala herauslöst, sie zur höchsten Norm aller, auch der religiösen Werte macht und sie mit Götzenkult vergöttert, der verkehrt und falscht die gottgeschaffene und gottbefohlene Ordnung der Dinge. Ein solcher ist weit von wahrem Gottesglauben und einer solchem Glauben entsprechenden Lebensauffassung entfernt» — Хто б не підніс якусь расу, народ, Державу чи будь-який її прояв або ж форму втілення влади, чи й будь-яку іншу фундаментальну цінність людської спільноти (байдуже, наскільки важливу та почесну в своїй світській ролі) — хто б не підніс ці явища понад їх узвичаєну цінність, хто би не повважав їх ледь не своїми кумирами, той спотворює та переінакшує лад речей, установлений та створений Богом. Адже далекий від істинної віри в Бога та уявлення про життя, на якому ґрунтується наша віра (нім.).

Пій XI (Pius XI), у миру Амброджо Дам’яно Акілле Ратті (31.05.1857, м. Дезіо, Мілан, Ломбардсько-Венеційське королівство, Австро-Угорщина — 10.02.1939, м. Рим) — 259-й Папа Римський (із 1922 р.), перший голова Держави-Міста Ватикан, італієць, францисканець. Під час свого перебування на Апостольському Престолі займався широкою дипломатичною діяльністю, активно протистояв фашизму, нацизму та комунізму. Славився вимогливістю, аскетизмом, ерудицією, любов’ю до науки.

215

Non habemus regem nisi caesarem — Нема в нас царя, тільки кесар! (Йоан 19:15).