Выбрать главу

Абатство звели із цих же каменів. Після того, як кілька століть люди розбирали місцеві брили, Френсіс сумнівався, що під ними досі можна знайти бодай щось цікаве. І в той же час він раніше ніколи не чув про підвали чи підземні кімнати. Врешті він пригадав розповіді головного будівельника, котрий стверджував, нібито споруди в цій місцевості мурувалися швидко, їм бракувало глибоких підвалин, і загалом їх зводили на пласкій поверхні плит.

Уже завершуючи свій прихисток, брат Френсіс наважився повернутися до діри і взявся роздивлятися її. Хлопець не міг не поділяти переконання пустельника: коли є сховок від сонця, то в ньому хтось уже причаївся. І навіть якщо зараз нора порожня, до світанку туди хтось та й заповзе. З іншого боку, якщо там уже сидів господар, то, на думку юнака, з ним краще знайомитися завидна, ніж уночі. Навколо, здається, виднілися лише сліди новіція, прочанина і вовків.

Хутко вирішивши, він почав розчищати уламки й пісок навколо розколини. За півгодини роботи отвір все ще ніяк не поширшав, але припущення, що він мав би вести в підземну порожнину, підтвердилося. Дві невеличкі брили, наполовину вриті в землю обабіч шпарини, добряче притиснуло масою піску та дрібного каміння; притулившись над шахтою один до одного, камені й самі немовби потрапили у безвихідь.

Коли молодик підважував брилу вправо, сусідня хилилася вліво, і вже їх далі зрушити було неможливо. Все повторювалося, тільки навпаки, коли він штовхав каменюки в протилежному напрямку, проте це не заважало Френсісу борюкатися з уламками й надалі.

Аж раптом важіль вислизнув із руки, миттю телепнув хлопцеві по скроні і зник у раптовому обвалі. Від різкого удару новіцій поточився. Якийсь камінь, зрушений оповзнем, поцілив йому в спину, звалив із ніг і збив дихання. У голові промайнуло, чи не падає він бува в яму, аж тут юнак гепнувся животом на землю і припав до неї. Його оглушив рев каменепаду, який доволі швидко минув.

Засліплений пилом, брат Френсіс хапав ротом повітря і не наважувався поворухнутися — так різко заболіло в спині. Трохи віддихавшись, він зміг просунути руку під рясу і помацати плече, чи бува йому не поламало якихось кісток. На дотик воно не було гладким і пекло. З-під одягу хлопець випростав заюшену червоним руку. Він поворухнувся, тоді застогнав і знову ліг.

Над Френсісом тихо шурхотіли крила. Послушник підвів очі й побачив, як гриф моститься на купі уламків за кілька кроків. Стерв’ятник одразу ж здійнявся в повітря, а новіцій уявляв, що пташина спостерігає за ним ніжним материнським оком, наче стривожена квочка. Він швидко перекотився. Птахів зібралася ціла чорна зграя, і кружляли вони напрочуд низько, ледь не торкаючись верхівок скель, а коли він рухався, здіймалися вище. Вмить забувши про, здогадно, травмований хребет чи зламане ребро, новіцій невпевнено звівся на ноги. Темна ватага розчаровано піднялась у височінь на невидимих потоках гарячого повітря, а тоді розпорошилася і розлетілась по віддалених місцях небесного чергування. Інколи здавалося, що птахи (похмура варіація Утішителя[18], на чий прихід очікував юнак) вже були готові спуститися замість Святого Духа, їхній спорадичний інтерес забирав у Френсіса останні сили, тож кілька разів повівши плечима, він урешті дійшов висновку: гострий камінь зоставив лише синець і подряпини.

Стовп куряви, що здіймався після каменепаду, розвіяло вітром. Пустельник сподівався, що хтось побачить це з вартової башти абатства і прийде на розвідку. У нього під ногами зяяв квадратний отвір — там, де насип з одного боку провалився в яму. Униз вели східці, але тільки верхні сходинки не вкрило лавиною, яка шість століть чекала на допомогу брата Френсіса, щоби завершити свій гуркітливий спуск. На одній зі стін сходової шахти висіла майже похована під уламками табличка, і напис усе ще читався. Зібравши докупи мізерні знання допотопної мови, він пошепки по складах проказав:

БОМБОСХОВИЩЕ-БУНКЕР ЦО

Максимальна місткість: 15

Запас провізії на одну особу: 180 днів; поділити на реальну кількість осіб. Після входу до сховища перевірити надійність замкнутого Шлюзу № 1 та його пломбування; система контролю та запобігання проникненню під’єднана до електричного струму з метою недопущення всередину заражених осіб; зовнішня світлова сигналізація — в режимі «УВІМКНЕНО»...

Решта ховалася під уламками, але Френсісу вистачило навіть першого слова. Він ніколи не зустрічав «Бомбу» і сподівався, що так триватиме і надалі. Точного опису монстра не збереглося, проте новіцій чув легенди про нього. Він перехрестився та позадкував із печери. Традиція каже, нібито преподобний Лейбовіц пережив зустріч із демоном Бомбою, який не відпускав його багато місяців, аж поки не відбулося вигнання біса, а потім і хрещення преподобного.

Брат Френсіс уявляв Бомбу напівсаламандрою, адже згідно з традицією, та потвора народилася в Огненнім потопі напівінкубом, що ґвалтував дів уві сні — хіба ж не називали досі почвар у цілому світі «дітьми Бомби»? Те, що демон міг спричинити всі можливі біди, які впали на Йова, було доконаним фактом, якщо не символом віри.

Новіцій у розпачі витріщався на табличку. Напис досить зрозумілий. Сам того не бажаючи, він вдерся до оселі (дай Боже, покинутої) не одного, а цілих п’ятнадцяти жахливих монстрів! Юнак схопився за фіал зі свяченою водою.

Розділ 2

— A spiritu fornicationis, Domino, libera nos[19]. Від блискавок і бур, О Господи, борони нас. Від кари землетрусу, О Господи, борони нас. Від чуми, голоду і війни, О Господи, борони нас.
Від епіцентру, О Господи, звільни нас. Від кобальтового дощу, О Господи, звільни нас. Від стронцієвого дощу, О Господи, звільни нас. Від цезієвої зливи, О Господи, звільни нас.
Від прокляття Бомби, О Господи, звільни нас. Від породження монстрів, О Господи, звільни нас. Від прокляття Мутантів, О Господи, звільни нас. A morte perpétua, Domine, libera nos[20].
Peccatores, te rogamus, andi nos[21]. Просимо Тебе, оборони нас, Господи, почуй нас. Просимо Тебе, відпусти нам гріхи, Господи, почуй нас. Просимо Тебе, приведи нас до істинного покаяння, te rogamus, andi nos[22].

Брат Френсіс пошепки наспівував фрагменти цих версикул у Літанії святих із кожним уривчастим видихом, обережно спускаючись сходами древнього Бомбосховища, озброєний усім, що мав, а саме: святою водою та імпровізованим смолоскипом, який запалив від жарин учорашнього вогнища. Хлопець вичікував понад годину, щоби хтось із абатства поцікавився, звідки потягло курявою. Ніхто не прийшов.

Майбутнім монахам Альбертинського ордену Лейбовіца[23] не годилося покидати місце, де вони постили, навіть на нетривалий час, хіба що хтось із них серйозно захворів або йому наказували повертатися в абатство. Утеча ipso facto[24] була би розцінена як відмова від обітниці довічного служіння. Брат Френсіс краще обрав би смерть. Таким чином, перед ним постав вибір: обстежити страшну яму до заходу сонця, або провести ніч у своєму лігві, не знаючи, що може причаїтися у сховищі, та прокинутися знову, аби сновигати в пітьмі. Із нічних небезпек вже вистачало й вовків, а вони ж бодай із плоті та крові. Створінь, зліплених із менш помітних субстанцій, він волів би краще зустріти завидна, хоча в яму світло вже майже не потрапляло, а сонце опустилося низько до обрію.

вернуться

18

...похмура варіація Утішителя... — Пор.: «І проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки» (Йоан 14:16).

вернуться

19

A spiritu fomicationis, Domino, libera nos — Від духу перелюбу, Господи, звільни нас.

вернуться

20

A morte perpétua, Domine, libera nos — Від вічної смерті, Господи, звільни нас.

вернуться

21

Peccatores, te rogamus, audi nos — Грішних, почуй нас, шукаємо тебе.

вернуться

22

Від блискавок і бур, о Господи, звільни нас... — Відгомін справжньої католицької літанії всім святим, зокрема хрестоматійних і, попри те, апокрифічних слів: «А furore Normannorum libera nos, Domine» (від люті нормана борони нас, Господи), «A sagittis hungarorum libera nos Domine» (від стріли мадяра борони нас, Господи).

вернуться

23

...Майбутнім монахам Альбертинського ордену Лейбовіца... Святий Альберт фон Больштедт (von Bollstàdt, 1193/1206, м. Лауїнґен, Баварія — 15.11.1280, м. Кельн, Священна Римська імперія) на прізвисько Великий (Albertus Magnus) — німецький філософ і богослов, представник ортодоксальної схоластики і чернець-домініканець. Розпочав систематизацію католицького богослов’я на засадах аристотелізму, завершену його учнем Томою Аквінським (1265-1273). Відзначався енциклопедичними знаннями, завдяки чому мав великий авторитет у сучасників. За переказами, сконструював механічну голову, яка могла відповідати на його запитання. І попри те, данський філософ Серен К’єркеґор (1813-1855) сказав про Альберта Великого таке: «Він так чванливо нахвалявся перед божеством своїми умовисновками, що аж раптом спав з розуму».

вернуться

24

Ipso facto — Таким чином.