Міністр оборони: Ми нічого не підривали. Якщо підривали вони, то невже ви вважаєте, що їхній уряд нас про це інформуватиме?
(Ввічливий сміх.)
Репортерка: Це не відповідь на моє запитання...
Перший репортер: Ваша честь, делегат Джеруліан обвинуватив Азійську коаліцію в тому, що вони монтують водневі озброєння у глибокому космосі. За його словами, нашій Виконавчій раді цей факт відомий, але ні до яких дій вона не вдається. Це правда?
Міністр оборони: Так, я вважаю правдою, що на шпальтах «Трибуни опозиції» озвучені якісь сміховинні обвинувачення.
Перший репортер: Сміховинні? Тому що інша сторона не монтує пускові установки «космос — земля»? Чи тому що насправді ми все ж таки вдаємося до якихось дій?
Міністр оборони: Сміховинні в обох аспектах. І попри те я хотів би зауважити, що згідно із договором, виробництво ядерної зброї заборонене від часу її повторного винайдення. Заборонене повсюди — як на Землі, так і за її межами.
Другий репортер: Але ж ні один договір не забороняє розміщення ядерного палива на орбіті, правда?
Міністр оборони: Звичайно, ні. Всі космічні апарати використовують атомну тягу. Їх потрібно заправляти ядерним паливом.
Другий репортер: Так само, як не існує й договору, що обмежував би розташування на орбіті інших матеріалів, що можуть бути використані для виготовлення ядерної зброї?
Міністр оборони(роздратовано): Наскільки мені відомо, їх розташування за межами нашої атмосфери не заборонене жодним договором чи нормативно-правовим актом парламенту. Якщо я не помиляюся, в космосі повно різних штук, таких як Місяць та астероїди, що й самі зроблені не із зеленого сиру.
Репортерка: Ваша честь натякає, що ядерну зброю можна зібрати і без використання земної сировини?
Міністр оборони: Ні, я ні на що не натякаю. Звісно, теоретично це можливо. Адже, як я сказав, жоден договір чи закон не забороняє розташовувати на орбіті будь-яку специфічну сировину — заборона стосується тільки ядерної зброї.
Репортерка: Якщо на Сході нещодавно провели випробувальний пуск, то як ви гадаєте, що з цього вірогідніше — підземний вибух, що вийшов на поверхню, чи ракетний пуск із космосу із дефектною боєголовкою?
Міністр оборони: Пані, у вашому питанні так багато гіпотез, що я мушу сказати: без коментарів.
Репортерка: Я всього-на-всього вторую Сіру Ріше та делегату Джеруліану.
Міністр оборони: Вони мають право фантазувати скільки завгодно. Я — ні.
Другий репортер: Боюся, ви неправильно потрактуєте моє запитання, але все ж таки: Ваша честь, що ви думаєте про погоду?
Міністр оборони: У Тексаркані досить тепло, правда ж? Наскільки я розумію, на Південному Заході лютують піщані бурі. Деякі можуть дістати навіть до нас.
Репортерка: Лорде Раґелю, вам близькі почуття матерів?
Міністр оборони: Абсолютно ні, мадам. Вони справляють згубний вплив на молодь, особливо юних новобранців. У Збройних силах служили би набагато кращі солдати, якби наших вояк не попсували почуття матерів.
Репортерка: Ці ваші слова можна зацитувати?
Міністр оборони: Безперечно, мадам. Але тільки в некролозі — не раніше.
Репортерка: Дякую. Я завчасно приготую чернетку.
Як і всі абати до нього, дом Джетра Церкі за своєю природою не міг похвалитися надмірною споглядальністю, хоча в ролі духовного провідника своєї громади він і дав обітницю сприяти деяким аспектам споглядального життя серед цієї пастви, а з огляду на власне чернецтво мав би намагатися культивувати відповідну вдачу в собі самому. Дом Церкі не мав особливого успіху в жодній із ролей. Його природа штовхала до активної діяльності навіть у думках; його розум відмовлявся зберігати спокій та споглядати. Саме непосидючість і зробила його абатом цієї пастви; завдяки їй він подекуди був зухвалішим та успішнішим у своєму керівництві, ніж деякі з його попередників. Але ж та сама непосидючість вела до зобов’язань чи навіть пороків.
У глибині душі Церкі майже ніколи не забував про свою схильність до поквапливих та імпульсивних дій, коли він наражався на незборимих зміїв. І от тепер це знання перебралося з глибин душі до вершечків свідомості. На жаль, ретроспективно. І змій уже покусав святого Юрія.
Змієм був електронний на вдачу Скажений Самописець, чия зловмисна плюгавість займала кілька кубічних одиниць порожнього простору під стіною і третину місця на абатовій стільниці. На причандалі знову блимали вогники. Він тулив де не треба великі букви, ліпив, де заманеться пунктуаційні знаки та переставляв слова місцями. Якусь мить тому він вчинив lèse-majesté на особу суверенного абата[187], котрий, викликавши ремонтника ЕОМ та прочекавши його три дні, наважився власноруч полагодити стенографіста-скаженця. І тепер підлогу в кабінеті засмічували папірці з видрукованим текстом. Зазвичай на них красувався ось такий машинопис:
ТеСт Тест тЕст? ТЕСТування тестування? ПроКЛяття? Ці велИкі букВИ нАче покАзилИСя№ неВже ПриЙШов чаС пОЛаматись усім хОРОшим залам’ятО Був аЧаМ щоб ДошКулиТИ букЛЕГерам? Дідько; моЖЕ ЛАтиною краЩе№ пеРеКлАдай; nECCesse Est epistULam sacri coLLegio mlttendAm esse statim dictem?[188] Що в дідька робиться З ЦИМ клятИМ АГрегатом№
Церкі сів на підлогу посеред макулатури і спробував позбутися несвідомого тремтіння руки, масажуючи її. Правицю трохи вжалило струмом, поки він длубався в нутрощах самописця. Посмикування м’язів йому нагадувало гальванічний рефлекс відірваної ноги в жаби. Оскільки він розважливо вирішив відімкнути машину від живлення, перш ніж лізти всередину, то можна лише припускати, що бузувір, який її винайшов, потурбувався про знаряддя електричної страти клієнтів навіть у знеструмленому стані. Перебираючи дротики та посмикуючи їх, абат намагався знайти ненадійні з’єднання, аж раптом на нього зазіхнув високовольтний фільтруючий конденсатор, що скористався нагодою розрядитися через посередництво ліктя Превелебного отця-абата, коли той задів ним масу. Але Церкі не міг знати, став він жертвою законів Природи, які діють стосовно фільтруючих конденсаторів, чи хитромудрої пастки, виставленої на клієнтів, щоби розохотити їх від порпання в пристрої. Хай там як, а він упав і мимохіть розвалився на підлозі. Вся його компетентність у лагодженні багатомовних транскрипторів ґрунтувалася на єдиному випадку, коли абат видобув дохлу мишу із комірок пам’яті і тим самим виправив загадкову тенденцію — схильність машини писати здвоєними складами (здвоздвоєєнинимими скласклададамими). Не знайшовши цього разу жодної миші, він міг пошукати ненадійні контакти та сподіватися, що на нього з Небес спустилася благодать, яка дозволяла зцілювати електронні пристрої. Очевидно, абат помилявся.
— Брате Патріку! — гукнув він у приймальню і втомлено зіпнувся на ноги. — Агов, брате Пате! — повторно закричав Церкі.
Незабаром двері відчинилися, і в кімнату прочвалав секретар, поглянув на відчинені шухлядки в стіні із лабіринтом комп’ютерної проводки в них, озирнув встелену папером підлогу та спробував оцінити вираз обличчя духовного провідника.
— Ще раз набрати службу ремонту, отче-абате?
— Не мороч голову, — пробурчав Церкі. — Ти вже тричі їм телефонував. І вони тричі обіцяли під’їхати. Мені потрібен стенограф. Негайно! Бажано християнин. Ця річ... — він роздратовано махнув у бік Скаженого Самописця,.. — якийсь язичник або й ще гірше. Позбудься її.
— АРLAC?
— APLAC. Продай якомусь атеїсту. Ні, це недобре. Просто продай на брухт. З мене вже годі. Навіщо, скажіть мені заради Бога, абат Бумус — благословенне його ім’я — купив цей дурнуватий причандал?
— Ну, домне, говорять, ваш попередник любив різні технічні штуки, і машина дуже зручна, коли потрібно написати листа мовами, якими не володієте.
187
188
Neccesse est epistulam Sacri collegio mittendam esse statim dictem — Потрібно негайно продиктувати листа і відправити його Священній колегії.