«...Так само забороняються будь-які розкопки, першочерговою метою яких не є внесення змін до Меморіалу», — закінчувалася постанова владики абата, а це означало, що брат Френсіс мав шукати у сховищі тільки книги і документи, але не мав права чіпати цікаві механізми.
Новіцій штурхав і смикав шухляди, периферійним зором спостерігаючи, як мерехтить і виблискує золотий зуб. Скриньки не піддавалися. Врешті він копнув стіл і нетерпляче зиркнув на череп: «Чому б тобі задля розмаїття не повишкірятися на щось інше?»
Але вищир нікуди не зник. Тіло із золотим зубом лежало головою між брилою та металевою скринею. Покинувши стіл, послушник заходився дертися крізь уламки, аби краще дослідити останки. Очевидно, людина загинула одразу, збита лавиною каменів і похована під їх уламками. Лише череп і кістки однієї ноги лишились на поверхні. Стегно зламане, потилиця розтрощена.
Брат Френсіс тихо помолився за небіжчика, відтак вельми обережно підняв череп і повернув, аби той витріщався на стіну. Погляд юнака впав на поіржавілу коробку.
Скринька мала форму ранця, певно, в ній щось носили. Вона могла багато для чого прислужитися, проте її нещадно потовкло каменюками. Хлопець акуратно вийняв її з-під уламків і підніс ближче до вогнища. Замок зламався, та кришка намертво заіржавіла. Коли коробку потрясти, вона торохтіла. Контейнер навряд чи годився для пошуку книг чи паперів, але явно мав відкриватися й закриватися, значить, там могла ховатися крихта-дві інформації для Меморіалу. І попри те, пам’ятаючи долю брата Бедулла й решти, молодик побризкав скриньку святою водою, перш ніж спробувати її відкрити, і тримав древню реліквію настільки побожно, наскільки це взагалі можливо, вдаряючи каменем по заіржавілих завісах.
Урешті вони піддалися, і накривка відпала. З піддонів посипався різний металевий дріб’язок, зацокотівши по уламках: щось із висипаного безповоротно загубилось у щілинах. Але на дні, між рундучками, він побачив їх — документи! Після швидкої молитви вдячності хлопець зібрав стільки розкиданих залізячок, скільки зміг, і, нещільно прилаштувавши кришку назад та міцно затиснувши скриньку під пахвою, поліз схилом з уламків до сходового майданчика та вузького клаптика неба.
Після темряви сховища сонце сліпило. Він не звернув особливої уваги на те, що воно опустилося вже небезпечно низько на заході, й одразу ж почав шукати якусь пласку плиту. На ній він хотів висипати і розкласти вміст коробки, не боячись загубити щось у піску.
За кілька хвилин, умостившись на тріснутому шматку фундаменту, новіцій почав виймати з піддонів залізячки та скельця. Більшість виявилися маленькими циліндриками із дротяним вусиком на кінці. Такі він уже бачив раніше. В маленькому музейчику абатства їх було кілька штук різних розмірів, форми та кольору. Колись він бачив шамана гірських язичників, прикрашеного обрядовим намистом із такого добра. Горяни вважали їх «частинами тіла бога», легендарної Machina analytica[26], шанованої як наймудрішої з їхніх богів. За їхніми переконаннями, ковтаючи одну з них, шаман ставав «непогрішним». Принаймні таким чином його народ із ним не сперечався, хіба що він ковтав якусь отруйну. Подібні штуки в музеї теж були зв’язані, проте утворювали не намисто, а складний і доволі безладний лабіринт на дні невеличкої металевої шухлядки, підписаної так: «Монтажна панель радіопередавача. Застосування невідоме».
На кришку футляра всередині була приліплена записка. Клей розсохся, чорнило вицвіло, а папір настільки потемнів від іржавих плям, що навіть гарний почерк було би важко прочитати, а цю цидулку надряпали нашвидкуруч. Послушник періодично на неї поглядав, звільняючи піддони. Імовірно, вона була написана допотопною мовою чи подібною до неї, але більшість повідомлення юнак розшифрував лише за півгодини:
Карле,
Сідаю на літак до [нерозбірливо] за двадцять хвилин.
Ради Бога, затримай Ем тут, доки не знатимемо точно, чи це війна.
Будь ласка! Спробуй внести її у запасний список до сховища. Посадити на мій літак її не виходить. Не кажи, чому я відправив її до тебе з цим ящиком мотлоху, але спробуй затримати, поки не дізнаємось [нерозбірливо] найгірше, один із дублерів не з’явиться.
І. Е. Л.
P S. Я запечатую замок і маркую кришку «ЦІЛКОМ ТАЄМНО», просто щоб Ем не зазирала всередину. Це перша-ліпша скринька з інструментом, яка трапилася під руку. Запхни її в мою шафку абощо.
Записка братові Френсісу здалася якоюсь поквапливою тарабарщиною, зараз його настільки розпирало від цікавості, що він ніяк не міг сконцентруватися бодай на чомусь одному. Востаннє кинувши оком на записку із закарлючками, послушник почав виймати піддони, щоби дістатися документів на дні. Лотки з’єднувалися на шарнірах і, вочевидь, мали виїжджати із коробки сходинками, але штифти поіржавіли і щоби витягти їх, новіцію знадобився короткий сталевий інструмент із футляра.
Вийнявши останній піддон, Френсіс благоговійно торкнувся паперів: тут лежало всього кілька складених документів, але це справжній скарб, бо ж вони уникли лютих багать епохи Спрощення, в яких навіть Святе Письмо скручувалося, чорніло й розвіювалося димом, поки неосвічений натовп тріумфально горлав і завивав. Він тримав крихкі й потріскані від часу документи, ніби святиню, ховаючи їх у рясі від вітру. Це була пачка грубих ескізів та схем із позначками від руки, два великі складені аркуші і маленька книжечка під назвою Мето.
Спочатку він дослідив короткі написи. Їх нашкрябала та сама рука, що й лист, приклеєний до кришки, одначе й тут почерк виявився не менш жахливим. «Фунт пастроми[27], — йшлося в одній із записок, — банка квашеної капусти, шість булок: скупитися додому для Емми». Інша нагадувала: «Не забути про Форму № 1040. Твоя тітонька Податкова». Ще на одному папірці були цифри у стовпчик, сума обкреслена, а з неї віднято іншу кількість і врешті зведено у відсотки, а нижче дописано: «Чорт!» Брат Френсіс перевірив підрахунки. У людини з паршивим почерком арифметика виявилася нівроку, але юнак і гадки не мав, чого можуть стосуватися ці цифри.
До Мето він поставився з особливою побожністю, бо назва її натякала на Меморіал. Перш ніж її розгорнути, послушник перехрестився і промовив Благословення тексту. Проте книжечка розчарувала. Новіцій очікував на друкований шрифт, та її лише вмережували рукописні імена, місця, цифри й дати. Останні починалися кінцем п’ятдесятих і закінчувалися початком шістдесятих років XX століття. І тепер це було точно! Вміст сховища походив із присмерків епохи Просвітництва. Це справді важливе відкриття.
Серед складених великих аркушів один був туго скручений у трубочку, і коли юнак спробував його розгорнути, папір почав розсипатися. Він зміг лише прочитати слова «ПРОГРАМА ПЕРЕГОНІВ» і більше нічого. Повернувши документ назад у футляр, щоби пізніше його реставрувати, він зайнявся другим складеним листом. Згини настільки кришилися, що хлопець наважився підглянути зовсім трошки, легенько роз’єднуючи сторінки і зазираючи між ними.
Здається, це була схема, але виконана вона білим по темному!
І знову його обійняло хвилювання від відкриття. Це автентичний креслюнок! А в абатстві не лишилося жодної оригінальної діаграми, лише кілька чорнильних факсиміле. Першодруки вицвіли давним-давно, вигоріли на світлі. Ніколи раніше Френсісові не доводилось бачити оригінал, та йому траплялося чимало перемальованих від руки репродукцій, аби одразу зрозуміти — це креслюнок, і хоча він увесь заплямований та пожухлий, після стількох століть його все ще можна прочитати завдяки повній темряві і низькій вологості сховища. Послушник перегорнув листок і раптом відчув роздратування. Ну що за ідіот спаплюжив безцінний документ? Хтось надряпав бездумні геометричні фігури і карикатурні писки по всьому звороту. Ну, що за безмозкий вандал...
26
Machina analytica — Аналітична машина. У 1837 р. всебічно ерудований англійський математик та інженер Чарльз Беббідж (1791-1871) запропонував нездійсненний на той момент із технічного погляду проект програмованої обчислювальної машини, що стала розвитком його ж ідеї про т. зв. різницеву машину — аналітичну машину.
27