разу таки вирішив перевірити значення химерного
сновидіння і взявся нишпорити серед стосу читаних і
Іван КОРСАК46
нечитаних книг. «Колісниця… – шелестів сторінками
архімандрит, враз скинувши сон. – Якщо ви їдете на
колісниці, то незабаром відкриються перед вами добрі
можливості. Коли правильно скористаєтеся ними, мають
явитися неодмінно великі можливості».
Бодай вам абищо, подумки висварився Смарагд,
толку з того, що «відкриються можливості», тільки
зникають вони раптово й негадано, як втікає марево
перед подорожнім в безкраїй пустелі. І він далі гортав
сторінки: «Висповідатися у сні священику – знак можливого
приниження і печалі, цей сон означає, що вчинили
негідне щось, воно завдасть вам турбот і печалі».
Брехня, вже зовсім розсердився Смарагд, не робив він
негідного, навпаки то з ним чинили негідно, оминаючи
незаслужено і нехтуючи його. І вже зовсім без видимої
охоти заглянув ще на одну сторінку. «Оси, побачені уві
сні, означають ворогів, які жорстоко покарають вас і
злостиво чорнитимуть… Часто цей сон символізує
втрату дружби чи втрату велику коштів».
Нісенітниці, до решти роздратувався Смарагд і пожбурив
щомоці сонника геть у куток, аж той злякано залопотів
сторінками, як молодий нажаханий півник від
хижого шуліки.
7
Стрій вояків був звично чіткий, як веліла нагода зустріти
поважного гостя, обличчя стрільців суворі, мов з
холодного каменя тесані, от тільки їхня форма не в’язалася
зовсім з парадом – хтось все ще стояв у поношеному,
витертому і полинялому, а то й підлатаному невмілими
до цього чоловічими руками однострої УНР, хтось
виструнчився у цивільному, ще інший у виміняній на
47
тутешньому базарі старій уніформі польських жолнєжів.
На зустріч з інтернованими в таборах українськими
вояками у Щипйорно під Калішем прибув Юзеф Пілсудський.
Він ішов уздовж рядів, пильно вглядаючись в лиця
стрільців, які по черзі були то затятими ворогами, то
побратимами у спільній, за вашу і нашу також свободу,
пліч-о-пліч борні з червоною Росією. Він пильно вдивлявся
у ті мовчазні й суворі обличчя, і не знайшлося б,
певне, на світі гадалки чи знахаря, що зуміли б проникнути
в похмурі думки недавнього «начальника польської
держави». Бо то був той самий табір, на тому ж місці,
де інтернували легіонерів Пілсудського, коли вони на
чолі з ним, командантом, відмовилися скласти присягу
на вірність німецькому кайзерові Вільгельмові у 1916
році. А сам Юзеф Пілсудський зараз зрікся державних
справ, закрився від химерного світу в своєму маєтку на
маленькому хуторці Салеювек – тут хіба добросердна
зозуля може накувати копу літ та ранками такий «райрай-
рай» зніме жаб’ячий оркестр, що від подиву аж згавкне
його улюблений пес.
Ніхто всіх тодішніх думок Юзефа Пілсудського не
міг знати, навіть найближче оточення до дна того мисленного
колодязя не могло зазирнути. Він довго вдивлявся
в очі вояків у строю, вздовж шеренг ідучи, і в
промові своїй також не був велеречивим. Але кілька
неголосних слів з того виступу стрільці ще довго пригадуватимуть:
– Я вас перепрошую… Я дуже перепрошую, панове…
То згодом якоюсь мірою проясниться сказане у зізнанні
близького сподвижника Пілсудського Тадеуша
Голувка: «Ми зрадили наших братів-українців»… Ще би
два тижні вистояли і допомогли українському військові
Іван КОРСАК48
в неймовірно тяжкому спротиві більшовицькій навалі,
і зовсім по-іншому складались би доля сусідніх народів
– і хто зна, через роки, не тільки їхня, а й усього європейського
континенту.
Обходячи стрій, навпроти отця Пащевського Пілсудський
раптом спинився, наморщив лоба.
– Отче, здається, ми вже зустрічалися, отак років
два тому чи, може, й більше… Там, у Станіславі, як
бронепоїзда виряджали…
– Тепер довгі роки настали, – посміхнувся отець Павло,
чіпка пам’ять Пілсудського справді не зрадила.
То був небуденний день тоді в Станіславі, отець
Пащевський правив вдячний молебень. Робітники в