тутешніх залізничних майстернях, не вельми роззираючись
коли сонце сходить і коли заходить, виготовили
для українського війська бронепотяг і нарекли його «потутешньому
» – «Кармелюк».
Посвячення бронепотяга стало справжнім козацьким
святом – на нього прибули Головний Отаман УНР
Симон Петлюра, командант Польської держави Юзеф
Пілсудський, чимало інших іменитих гостей, народні і
стройові пісні так гарно співав козацький хор, а юнаки
зі Спільної юнацької школи промарширували парадним
строєм.
– Після вашого благословення бронепотягу судитиметься
неабияка доля, – докинув ніби жартома до Пащевського
тоді Пілсудський опісля служби Божої.
Він не вельми помилився – бронепотяг «Кармелюк»
намотає тисячі кілометрів на рейках, відзначиться у боях
за Гусятин, де в неабиякій помочі буде 3-й Залізній дивізії,
гаситиме атаку за атакою червоних, що силитимуться
форсувати Збруч. Згодом біля Галича в немалій нагоді
стане 4-й Київській дивізії, а як серйозно підіб’ють і
49
зійде з рейок, то винахідливе робітництво «воскресить»
його, і він знову підтримуватиме війська групи генерала
Загродського – першу, другу і шосту дивізії.
А тим часом по від’їзді Пілсудського свої клопоти
набігали в отця Пащевського. З міністром ісповідань
Іваном Огієнком обговорили як далі жити і що чинити
військовому духовенству.
– Маємо зберегти дух вояцтва, попри фокуси російських
конфідентів і нашіптування та перешіптування
своїх слабкодухих, не можемо порушити віри в українську
справу, – у професора звично на столі копиця книг,
з-за яких визирають тільки втомлені очі, а ще кілька
книжкових копичок просто на підлозі кучкуються попід
стіною.
– Потрібен з’їзд українських військових священиків.
Тільки де його доцільніше, з огляду на наші обставини,
зручніше і краще скликати? – Пащевського в душі інколи
навіть завидки брали за отой обшир клопотів, що
встигає пересіяти, перевіяти і перелопатити професор
– окрім просування у видавничій справі, яке відчуло вже
духівництво в таборах, йшли енергійні перемовини з
польськими владцями, з додержанням зрозумілих пересторог
зі священицтвом Автокефальної церкви на чолі з
Василем Липківським в Україні, нав’язувалися контакти
з оточенням Вселенського патріарха у Константинополі.
– Гадаю, найдоцільніше в Тарнові, – і професор виклав
свої аргументи щодо географії розміщення таборів.
– Та й головні наші урядові установи також там.
З отцями Мариничем і Раїнським, Білоном і Волковичем,
з багатьма іншими військовими духівниками Пащевський
стоптав немало курних доріг по всій Україні,
а ще не менш вибоїсті, тільки в іншому значенні, дороги
стелилися тепер, на чужині. Духовна опіка українських
Іван КОРСАК50
козаків, матеріальне забезпечення військового духовенства,
заснування братств і створення Української
церковної ради, справи шлюбів і духовних нагород…
В передвесняні дні, ще й сонце як слід не підбилося, у
середині березня двадцять першого року про це говорили
духівники на своєму з’їзді. Українську церковну
раду довірили очолити отцеві Павлові і вже одним з
перших питань, яке розглядала рада, було затвердження
тексту поминання влади Української Народної Республіки.
А добрі завидки до тої хмари роботи, що тягнув Огієнко,
пропадали непомітно самі собою – отця Пащевського
обирають головою Братства святої Покрови, головою
Братства Кирила і Мефодія, водночас він викладає в
українській гімназії імені Тараса Шевченка в Каліші, де
вчиться дітвора українських емігрантів.
За благословенням організувати курси військових
капеланів пішов отець Павло до архієпископа Юрія Ярошевського,
який отримав повноваження Першоієрарха
Православної церкви у Польщі.
– Такі курси, окрім духовної особи, має також очолювати
людина військова, – зауважив практичний архієпископ,
що небавом стане митрополитом. – Чи не задумувалися
над цим?
– Так, владико, – мав готову відповідь отець Пащевський.