– Наш уряд рекомендує генерала Загродського,
добре його я знаю, бо був з цим мужнім і розважливим
командувачем у Зимовому поході.
– Благословляю на благе діло, – без подальших вагань
мовив архієпископ. – І дійте рішуче. Бо навіть тут, серед
польських владців, які сягнули унезалежнення саме своєю
рішучістю в критичні моменти, ще загусто вагань та
непотрібного хитання. Дивуюсь, до слова, Пілсудському,
51
що він, старий революціонер, не може укоськати своїх
супротивників. Хай би діяв, як я…
Раптова, негадано дитяча усмішка освітила обличчя
суворого архієпископа, наче в ніч крізь прочинені двері
місячне проміння впало на долівку у дім, сяйнуло лише
на мить обличчя жорсткого владики, того самого, що не
озирався ніколи на невдоволених, більше чи менше наживе
ворогів на своєму шляху; і байдуже було йому, що
число недоброзичливців, в чому сам не раз упевнявся,
нерідко перевищувало число його прихильників та шанувальників.
– А в вашій справі вагання зовсім недопустимі, –
хтось назад зачинив ті на хвильку прочинені двері, і згасла
нараз усмішка, і в голосі знову залізо. – Я тут маю, для
прикладу, одного вельми невдоволеного, архіманрита
Смарагда. Я послав йому розпорядження, бо він все ще
числиться ректором Холмської семінарії, а він забрався
собі у рідне село біля Гродно, і робить вигляд, що не знає
про моє послання. Витівка недостойна і непорядна, бо з
надійного джерела знаю, що про цей документ Смарагду
переказали одразу. То я його за зневажливе ставлення до
розпоряджень змушений буду серйозно карати – аби й
іншим наука затямилася.
– Знайомий з таким, – в Пащевського при згадці
про архімандрита аж в роті запекло, мовби від нерозведеного
оцту. – За якісь гріхи йому на очі катаракта
своєрідна упала, і тепер в нього весь світ бачиться перекривленим.
– З Богом, – завершив розмову владика. – Рішуче, не
озираючись на невпевнених та супротивників різних вашої
великої справи.
Тепер до стежок отця Павла, окрім гімназійної та
Головної ради братств, бо об’єднаються вони, а
Іван КОРСАК52
Пащевського оберуть головою, ще одна додалася доріжка.
І він виходитиме щоранку на одну з трьох, і прямуватиме
не спиняючись – ні, один раз таки спиниться.
Наче хто голосно за спиною ляснув у долоні, він навіть
стямитися не встиг, як щось таке, як куля, біля ніг
кресонуло камінь бруківки і вп’ялося в цегляну стіну.
Отець Павло, замість того, аби метнутися десь у прихисток,
круто обернувся в той бік, звідки стріляли.
Другого пострілу, на щастя, не пролунало.
«Ти ба, – подумав отець Павло. – Армія наша роззброєна,
роздягнута і голодна, а її так ще бояться, що
стріляють навіть у священиків».
Курси військових духівників таки запрацювали, то
для отця Пащевського було ще чималеньким шматом
роботи, але роз’їдуться згодом його вихованці по Холмщині,
Підляшші, Волині та інших краях, аби нести слово
Господнє, аби звучала в церквах молитва рідною і зрозумілою
мовою.
8
Як тільки зачинилися двері за отцем Пащевським,
архієпископ Юрій запросив до себе помічника з канцелярії.
– Підготуйте указ про заборону архімандритові Смарагду
у священослужінні, – розпорядився владика, бо не
мав звички замислене відкладати у вельми довгий ящик.
Власне, ота несолідна поведінка Смарагда з останнім розпорядженням
просто була ще одною краплиною, і саме
тою, яка переповнила чашу терпіння архієпископа.
Ще перед цим була зі Смарагдом у нього вельми непроста
розмова. Архімандрит повівся в його кабінеті
так, буцімто вони помінялися ролями, начебто Смарагд
став архієреєм над Юрієм Ярошевським.
53
– Ви знаєте, яку лінію я зайняв, коли йшлося про
запрошення Вас до Варшави, – без дипломатичних вихилясів
мовив Смарагд, пильно дивлячись у вічі владиці
Юрію, як дивиться гіпнотизер на виставі запрошеному
випадковому глядачеві, аби той виконав на потіху залу
якусь кумедну забаганку.
Архієпископ стримав себе з немалим трудом. Він