«Перед нами в блискучому промінні сходячого сонця
сяє наша велика ідея: Один Бог, одна нація і спільна краща
будучність. Сповнилась наша відвічна мрія! У місті
князя Льва з радіовисильні несеться над нашими містами,
нивами, ланами, над нашою, густо зрошеною
Іван КОРСАК116
кров’ю, землею радісна вістка: проголошено Самостійну
Українську Державу. Відроджена у вільній Українській
Державі, Українська вільна Православна Церква
буде з народом одною нерозривною цілістю… В цей великий
час всі українці мусять об’єднатися, всі мусять
працювати спільно, бо в єдності сила, і ту єдність
мусімо показати на ділі… Нехай Господь Милосердний
допомагає тобі, Народе мій, і тобі, Уряде наш, будувати
Самостійну Українську Державу, а моя молитва за
всіх вас перед Престолом Всевишнього буде завжди»…
– Я на власні очі мав змогу пересвідчитися, – вів далі
Іван Власовський, – щo чекати від німця. Як приїхав Кох
з цілим виводком адміністраторів у Рівне, стояв якраз я
біля колишнього реального училища. Скривленим, прижмуреним
якимось поглядом, видалося, з презирством,
окинув людей, не відповів на привітання і промарширував
собі у двері. Якщо наша перша задумка не пройде,
то нав’язуватимо контакт з Діонисієм, ставку робитимо
на архієпископа Олексія… Сподіваюся, йому пам’ятний
той «страстний тиждень» у тернопільській в’язниці, наруга
нечувана більшовицьких перукарів.
– Хтозна, хтозна-а, – чомусь затягнув слово Пащевський,
якось інтуїтивно, несподівано навіть для самого
себе.
21
Ще не розвіявся сизуватий дим в кабінеті митрополита
від пострілів знервованого револьвера Смарагда,
як жахлива звістка вирвалася на вулиці міста.
– Від часів Христа такого не бачив світ…
– Апостолів розпинали і хижому звірові на розтерзання
кидали, але щоб священик стріляв архієрея – не
чули.
117
– Але ким є убивця насправді: безумцем, фанатом,
схибнутим на російській людиноненависті, чи скривдженим
кар’єристом і бездарним невдахою?
Чорні великі літери зі сторінок газет кричали про
трагічну і загадкову смерть, радіостанції в етері над усією
Польщею і не тільки дошукувалися розгадки таємничої
трагедії, хлопчаки, що тепер куди більше продавали
газет на вулицях, вигукували заголовки таким втішеним
і дзвінким голосом, мов доносили якусь добру
насправді вість.
Ще не відійшли шпари у польського обивателя, навіть
два місяці не минуло від іншого вбивства, що вкинуло
людність у шок – художник і критик Невядомський
просто на виставці застрелив щойно обраного польського
президента Габріеля Нарутовича, якому зла доля судила
побути президентом лиш кілька днів. І ось нові постріли
у Варшаві, нова смерть… Що діється?
За чинним законом справу про вбивство вищої посадової
особи, а саме таким був митрополит Юрій, суд
має розглянути за одну добу і ухвалити вердикт. Невядомський
був засуджений до смертної кари і розстріляний
лише тиждень тому. А чи може суд зі Смарагдом
вчинити інакше?
Отець Павло Пащевський ходив тоді на кілька судових
засідань. З часу арешту Смарагда на залізничній
станції, коли той пробивався у Харків по єпископське
крісло і Пащевський мав вирішити віддавати його під
кримінал чи ні, архімандрит не вельми змінився, хіба
дещо схуд. А подивувала отця Павла його постава, впевнена
і гордовита, він немов позував, хай навіть підсвідомо,
перед поглядами багатьох очей, бо зал окружного
Варшавського суду щоразу був переповнений. Смарагд
тримав голову так, наче почувався тут щонайменше за
Іван КОРСАК118
важливого свідка, якщо не обвинувача, але аж ніяк не
звинуваченого в найтяжчому злочині – може справді
підохочувала до того якимось чином публіка, де, судячи
з уривків розмов чи коротких реплік, таки його прихильники
переважали. А ще вельми поважні свідки, єпископи
та депутати, стояли на його боці.
Четверо іменитих адвокатів говорили по черзі, балакали
вправно і складно, так, як видавалося отцю Павлу,