храму святої Марії Магдалини, мусив він пройти
сперш німецький карантинний табір у Лодзі. Але й тут
відшукали недавні його підопічні.
Євгенія Королюк по закінченні Луцької гімназії гостювала
у рідної тітки в Лодзі і випадком дізналася про
перебування Пащевського – Євгенія та її брат Олександр
були також вихованцями отця Павла.
Удвох з подругою Олею Курило-Курилюк їде Євгенія
в карантинний табір. Черговий невдовзі покликав отця
Пащевського – до них вийшов помітно постарілий, сивий
і майже повністю лисий отець, що важко, сапаючи,
дихав, але все ж зі знайомою величавою і гордовитою
133
поставою.
То хвилююча склалась розмова, як згадали минулі
часи, – такі, видавалося, давні, а насправді зовсім близькі.
Ось учора ще на уроках відповідали, йшли до сповіді і
причастя у свою гімназійну Хрестовоздвиженську церкву
– і чимало міського люду вибігало юнню полюбуватися.
Попереду з жовто-блакитним прапором крокує Володя
Поліщук, ставний і гарний юнак, що добре вчився, мав чудовий
голос і на бандурі майстерно грав – уроки Пащевського
йому не забудуться, стане священиком, правитиме
Службу Божу разом з майбутнім українським Патріархом
Мстиславом; ген там правитиме, у далекій Америці, аж у
західній півкулі, де сонце заходить…
Поблагословив отець Павло дівчаток на завершення
зустрічі.
– Хай дарує Всевишній вам добру долю. Священик
продовжить себе в ділах мирян, а вчитель – у справах
учнів. Я був для вас одним і другим, то ж благословляю,
і які б тернисті стежки не випали вам у ці трудні роки,
головне не забудьте: Віра спасе вас… Це Христове дійсне
в усі часи, істинне на всій землі, від краю, де сходить і де
заходить сонце…
Євгенії Королюк життєві доріжки не поскупилася
доля рясно посипати терном. Перші совіти арештували
батька, бо в нього «дом под серебром», себто під оцинкованою
бляхою, що було дивно і заздрісно для непрошеного
пришельця, і батька розстрілюють в луцькій тюрмі.
А Євгенії судився німецький концтабір Равенсбрюк, згодом
табір смерті Берген-Бельзен і за участь в Русі Опору
в карцері без води і їжі шість днів – не встигли тільки в
крематорій відправити, бо визволили англійці.
Не захотіла поїхати вона у Британію чи Америку, додому
тягнуло.
Іван КОРСАК134
А вдома…
На подвір’я Королюків зайшов сусід Дмитро Пархоменко,
щойно з фронту вернувся, аж бачить троє чужих
чоловіків з хліва виходять
– А що ви тут робите? – перепитав незнайомців, що
виявилися тими визволителями, які сталінськими соколами
себе йменували. У хаті вони ще раніше все вверх
дном перевернули, а в хліві їм приглянувся чималий вже
кабанчик
– Ваши документы.
І, не чекаючи тих документів, полоснули автоматною
чергою. Мама зачула стрілянину, вибігає з хати
– прострочили і маму. Тоді один визволитель пішов забирати
коні, а другий, на удачу, на горище видряпався
щось пошукати. А там діти сховалися, ще як в сусіда
стріляли, в кутку причаїлися. На їх двох стільки ж пострілів
стачило…
Не схотіла Євгенія в чужі краї, американські або
британські, їхати, додому тягнуло.
А вдома в МГБ, як перейменувалося воно з енкавеесу,
викликають.
Зиркнув високий чоловік в окулярах на неї так, наче
щойно вона, оце на очах, його обікрала.
– Ты, стерва, знаешь, кто я такой?
– Я вперше у вас в кабінеті.
– Моя фамилия Могилёв, от слова «могила».
Мала вона зізнатися, що повстанцям у ліс медикаменти
носила.
«Віра спасе вас, і то істинне від краю, де сходить сонце
і де заходить», – не раз пригадувала Слова, мовлені
тоді отцем Павлом, тридцять п’ять літ в сільській амбулаторії
помагаючи людям. Брат її, також Пащевського
вихованець, виїхав у Сполучені Штати, славиться по
135
міччю українським церквам, а одного з синів, до слова,
Павлом названим, доля закинула аж у Японію. Вийшла
заміж за нього знана японська оперна співачка Місака
Танака, прийняла хрещення і стала вірною Української