Народився у Тифлісі. Закінчив Омський кадетський корпус,
Павлівське військове училище. В чині підпоручика 1900
року почав службу у лейб-гвардійському Волинському полку,
склад якого комплектувався з правобережних українців.
В 1904–1905 рр. брав участь у російсько-японській війні. У
1910-му Омелянович-Павленко закінчив Академію Генерального
штабу.
В роки Першої світової війни 1914–18 командував гвардійським
полком, очолював штаб корпусу.
В період Української Центральної Ради – командир бригади
у Катеринославі, в квітні-листопаді 1918 – командир
3-ї Стрілецької дивізії у Полтаві. В грудні 1918 – червні 1919
– начальний командант (командувач) Української Галицької
Армії.
9 червня диктатор Євген Петрушевич звільнив Омеляновича-
Павленка з посади командувача. Він повернувся на Наддніпрянщину,
восени був призначений командиром Запорізького
корпусу, а на початку грудня – командувачем Армії
Української Народної Республіки.
6 грудня Омелянович-Павленко очолив Перший Зимовий
похід українського війська по тилах білої та червоної армій,
а у травні 20-го року разом з польським військом визволяв
Київ від більшовиків.
Після поразки Української держави Омелянович-Павленко
жив у Чехо-Словаччині. Очолював Союз Українських Ветеранських
Організацій.
1945-го він переїхав до Берліна, пізніше до Франції.
В 1945–48 виконував обов’язки міністра військових справ в
екзильному уряді УНР. Генерал-полковник Омелянович-Павленко
помер 29 травня 1952 року в Парижі.
Автор праць «Українсько-польська війна 1918–1919 рр.»
(1929), «Зимовий похід» (1934) і спогадів «На Україні» (1930,
1935).
Іван КОРСАК144
Ісаак Мазепа
(16 серпня 1884, Чернігівська область – 18 березня 1952,
Аугсбург, Баварія, ФРН)
Народився в родині міщан козацького походження. Його
батько забезпечив синові освіту у Новгород-Сіверській повітовій
бурсі, потім у духовній семінарії в Чернігові. Після закінчення
семінарії склав іспити на атестат зрілості в класичній
гімназії – і восени 1904-го записався на факультет природничих
наук Санкт-Петербурзького університету. Водночас вступив
до української студентської громади, згодом до Революційної
української партії (РУП), а від 1905-го – до Української
соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), одним із
лідерів якої він пізніше став.
У Санкт-Петербурзі доля звела його з М. Поршем та
С. Петлюрою. 1907 року Петербурзька організація УСДРП
обрала I. Мазепу делегатом на з’їзд партії у Києві, після чого
певний час він працював партійним організатором на Полтавщині.
Отримавши диплома, працював між роками 1911–1915
агрономом у земських установах Нижньогородської губернії.
Побував з групою молодих агрономів в Австро-Угорщині, Німеччині
та Данії для ознайомлення з системами ведення сільського
господарства. 1915-го вернувся в Україну й осів у Катеринославі.
Після утворення Української Центральної Ради багато
зробив для розгортання діяльності українських партій та
став організатором Українського губернського національного
з’їзду Катеринославщини (21–22 травня 1917 р.).
У грудні 1917 р. за редакцією І. Мазепи та П. Феденка у Катеринославі
почав виходити орган УСДРП «Наше слово».
З утворенням Директорії 15 листопада 1918 року І. Мазепа
прибув до Києва, Наприкінці січня 1919-го на Трудовому
конгресі у Києві Мазепа знову представляв Катеринославщину.
Як і на VI з’їзді УСДРП, разом з однодумцями виступив
проти прихильників «радянської платформи». Вирушаючи на
початку лютого 1919 р. разом з проводом УНР з Києва до Вінниці,
вивіз усі протоколи засідань ЦК УСДРП, списки членів,
найцінніше з бібліотеки, комплекти «Робітничої газети» та
низку інших київських видань.
145
9 квітня 1919 року І. Мазепу призначили міністром внутрішніх
справ у новоствореному уряді Б. Мартоса. У квітні
брав участь у нарадах з американськими представниками у
м. Броди (Галичина).
На посту міністра внутрішніх справ I. Мазепа організовував