155
Храповицького призначає владику Євлогія керівником всіх
західноєвропейських російських підрозділів церкви. В 1927му
відмовився коритися митрополитові Антонію, розколовши
еміграцію на «карловчан і «євлогіан». В 1931 році взагалі перейшов
під юрисдикцію Константинопольського патріарха.
Заборонений у священослужінні митрополитом РПЦ
Сергієм.
Помер у Парижі.
Вартою уваги буде публікація Людмили Кафри «Еврейское
вино для русской церкви» (www.jcrelations.net/ru):
СВЯТЫЕ ЧЕРНОСОТЕНЦЫ
«Русская православная церковь во многом несет ответственность
за погромы в России, на Украине и в Молдавии.
Церковь не только не осудила погромы во время революции
1905 г. и во время гражданской войны, но многие еврейские
погромы поощрялись священниками. Громить и убивать евреев
шли с крестным ходом, неся иконы и хоругви. Многие
православные иерархи были среди основателей и духовных
отцов антисемитской Черной Сотни. Парижский митрополит
Евлогий (в миру Василий Семенович Георгиевский) был
депутатом 2-й и 3-й Государственной думы, где представлял
черносотенный Союз русского народа. С 1914 г. Евлогий
был одним из руководителей этой организации и несет долю
ответственности за еврейские погромы в начале Первой мировой
войны. После революции митрополит Евлогий стал
управляющий всеми западноевропейскими русскими церквами
на правах епархиального архиерея и был среди основателей
Русской Православной Церкви Заграницей. Впрочем, уже
в 1927 г. Евлогий рассорился со своим другом, главой РПЦ(З)
митрополитом Антонием и начал постепенно сближаться с
большевиками. После войны он одним из первых среди парижских
эмигрантов получил советский паспорт».
Архієпископ Олексій (Дородницин)
Колишній владимирський архієпископ. Перед проголошенням
УНР перебував «поза штатом», Доживав віку в Печерській
лаврі.
Іван КОРСАК156
Істинний патріот своєї землі. Бурхливі події громадянської
війни закинули його в Новоросійськ, де й помер в невеличкому
монастирі у січні 1920 року.
Як поставилося російське духовенство до смерті і похорон
архієпископа Олексія, можна судити зі споминів владики
Євлогія: «Єп. Сергій (Новоросійський і Чорноморський) жадних
розпоряджень щодо похорону не дав, і труп архієпископа
Олексія в одній білизні пролежав днів три в хліві. Я запропонував
єп. Сергію доручити мені поховати, і той з радістю
погодився. На призначений час прийшов я з дияконом до
церкви на кладовищі… В церкві гроба не було. Вияснилось,
що тіло привезуть, але треба зачекати… Нарешті завиднілись
сани в одну конячку, а на них величезний гріб, на якому сидів
фурман; за саньми йдуть два-три ченці. В церкві відкрили
віко домовини … архієпископ Олексій лежав не в ризах, а
в старому підряснику, в єпитрахилі. З причини морозу, тіло
було ще ціле. Відправу прийшлось робити не так, як звичайно
ховають архиєреїв, хоч я і старався, в міру можливости, вичитати
все, що по чину положено. Питаю після похорону: де
могила? Виявилось – на самому краю кладовища в гущавині.
Ми довго пролазили кучугурами, загрузаючи в снігу»…
Митрополит Платон (Рождественський)
Член 2-ї Державної думи. Займав ряд високих церковних
посад в РПЦ. Серед них – архієпископ Алеутський і Північноамериканський,
Кишинівський і Хотинський, екзарх Грузії
(доки його чемно грузини не попросили, проголосивши незалежність
своєї церкви).
В 1920 році емігрує в США, керівник православними парафіями
в Америці.
В грудні 1923 року московський патріарх викликає
митрополита Платона в Москву для канонічного суду над
ним, його звільняють від керівництва Північноамериканськими
єпархіями. Та митрополит Платон не підкорився
своєму патріархові. Затятий ворог Української автокефалії,
в жовтні 1933 року проголошує Американську церкву
автономною. У відповідь фактичний місцеблюститель патріаршого
престолу Сергій і московський синод 16 серпня
157