1921 року переїхав до Польщі, був іменований від константинопольського
патріарха екзархом Православної Церкви
в Польщі і піднесений до сану митрополита.
Автокефалія тієї Церкви, що її бажав уряд Польщі, відповідала
бажанням українських церковних діячів, які прагнули
порвати зв’язок Української церкви з Москвою.
Митрополит Юрій сприяв цьому задумові, всупереч опорові
росіян.
У розпалі церковної боротьби Юрія Ярошевського застрелив
російський ректор Волинської духовної семінарії, архімандрит
Смарагд (в миру – Павло Латишенков).
Найважливіші праці Ярошевського: «Соборне послання
апостола Якова», «Соборне послання апостола Петра» та інші.
Василь Біднов
Народився 2(14) січня 1874 року в родині заможних селян
у селі Широке Херсонської губернії (нині селище міського
типу Дніпропетровської області, районний центр).
Початкову освіту здобув в однорічній земській школі в
Широкому. У 1885–1889 роках навчався в Херсонському духовному
училищі.
У серпні 1898-го Біднов вступив до Київської духовної
академії.
Після закінчення її Біднова 2 серпня 1902 року призначили
в Астраханську духовну семінарію викладачем історії та
викриття розколу й сектантства. У липні 1903-го Василь Олексійович
домігся переведення на посаду помічника інспектора
Катеринославської духовної семінарії, де мав викладати психологію,
історію, філософію, гомілетику, німецьку та давньоєврейську
мови, а з 28 квітня 1905 року – громадянську історію.
Справжня наукова праця, яка принесла Біднову визнання,
почалася у Катеринославі.
Іван КОРСАК160
В. Біднов розшукував і досліджував старі архівні збірки,
розбирав та упорядковував їх, складав описи, написав низку
статей з історії запорізького козацтва. Це біографічні нариси
про Петра Калнишевського, Лазаря Глобу, Володимира Сокольського,
Федора Фомича, Гната Каплуна, Якова та Івана
Шиянів. У Катеринославі Біднов здобув визнання і як серйозний
історик церкви. Найбільшою і найважливішою аналітичною
працею Біднова, створеною в Катеринославі, була книга
«Православна церква в Польщі та Литві» (1908), захищена як
магістерська дисертація.
Науковий авторитет Біднова неухильно зростав. Про це
свідчило обрання його дійсним членом Церковно-історичного
і археологічного товариства при Київській духовній академії,
почесним членом Музею імені Поля у Катеринославі,
членом Українського наукового товариства у Києві, членом
Полтавського церковного історико-археологічного комітету.
Від самого початку перебування у Катеринославі Біднов став
членом місцевої «Просвіти».
Ще в лютому 1908 pоку Mикола Петров запропонував
кандидатуру Біднова на заміщення кафедри церковної
археології та літургики Київської духовної академії. Одночасно
з балотуванням Біднова обрали приват-доцентом
церковної історії історико-філологічного факультету Харківського
університету. Йому запропонували, живучи у Катеринославі,
щотижня приїздити для читання лекцій.
У Катеринославі Біднов продовжував наукову та викладацьку
діяльність аж до революції. Учений брав участь у
численних мітингах, з’їздах, засіданнях, зібраннях, редагував
«Вісник товариства «Просвіта» та український відділ газети
«Наше життя».
Влітку 1918 року в Катеринославі було створено приватний
російський університет. Його ректор – відомий історик
професор Матвій Любавський – запрошував Біднова викладати
там історію України і навіть українською мовою. Тоді ж ученого
запросили на посаду екстраординарного професора історії
української церкви історико-філологічного факультету Українського
державного університету у Кам’янці-Подільському. Біднов
прийняв це запрошення. У жовтні 1918 року він переїхав
161
до Кам’янця-Подільського разом із сином Арсеном. Дружина
залишилася в Катеринославі. Більше вони не побачилися.
У січні 1919 року в університеті було засновано богословський