факультет. Його деканом обрали В. Біднова.
Активна політична позиція вченого спричинилася до
того, що коли Кам’янець зайняли більшовики, його разом із
групою українських інтелігентів заарештували. Як згадував
учений, коли більшовики знову залишали місто, вони хотіли
розстріляти в’язнів, але через нищівну атаку української батареї
не встигли цього зробити.
У листопаді 1920 року, напередодні остаточного захоплення
Кам’янця-Подільського більшовиками, батько й син
Біднови разом із частинами української армії покинули місто.
На території Польщі українську армію було інтерновано. До
таборів потрапили й обидва Біднови.
Помер в 1935 році у Варшаві.
Величезна наукова, громадська і політична діяльність
В. Біднова є благодатною нивою для подальших досліджень.
Іван Власовський
(8 серпня 1883, с. Вільшанка, Харківська губернія
– 10 жовтня 1969, м. Торонто, Канада)
Церковний та громадський діяч, член Товариства імені
Петра Могили в Луцьку, член комісії з перекладу богослужбових
книг, учасник українізації православного церковного
життя на Волині 20–30-х рр.
Іван Федорович Власовський народився 28 серпня 1883
року в сім’ї псаломщика (згодом диякона) Федора і Марфи у с.
Вільшанка Харківської губернії. Навчався в духовній школі та
духовній семінарії в Харкові. З 1904-го вчився в Київській Духовній
Академії, де завершив навчання написанням наукової
праці, відзначеної премією Митрополита Макарія. В 1908 році
закінчив Академію, здобувши вищу богословську освіту.
Свою педагогічну діяльність розпочав у вересні 1909 року
вчителем приватної школи I розряду в місті Лохвиці на Полтавщині.
За Наказом Міністерства народної освіти від 13 вересня
1918 № 146 був призначений директором Луцької державної
чоловічої гімназії. На цій посаді, спочатку чоловічої, пізніше
Іван КОРСАК162
коедукаційної гімназії перебував до 1 вересня 1926 року. В
1920–1925 роках Іван Федорович був концесіонером названої
гімназії як уже приватної за часів польської влади.
Обіймаючи посаду директора гімназії, він наполегливо
почав українізацію навчального закладу (гімназія працювала
в Луцьку з 1895 року). Переведення навчання в гімназії
на українську мову йшло поступово, оскільки не вистачало
підручників та вчителів відповідної кваліфікації. Сам Іван
Власовський викладав українську мову, літературу, філософську
пропедевтику. Іван Власовський вів активне громадське
життя, був членом «Просвіти»; часто виступав перед
волинянами з лекціями та рефератами. Був організатором
Шевченківських урочистостей у Луцьку в 1922–1928 роках.
Разом з Арсеном Річинським виступив ініціатором скликання
в Луцьку 5-6 червня 1927 року Загально-Волинського
Православного з’їзду, який висловився за українізацію православної
церкви в Польщі. Видавав церковно-громадський
часопис «Рідна церква».
В 1935–38 роки редактор журналу «Церква і народ»; один
з організаторів луцької «Просвіти». Був ув’язнений польською
владою.
У 1944 році Іван Власовський емігрував спочатку в Прагу,
де працював у бібліотеках, збирав джерельні матеріали до
найголовнішої праці свого життя «Нарису історії Української
Православної Церкви». В 1944–1948 роках перебував в Німеччині,
де вів активне просвітницьке життя, став директором
Канцелярії Священного синоду, директором Богословського
інституту. В 1948 році Іван Власовський виїхав у Канаду, викладав
богословські науки й українську мову в Колегії Св.
Андрія Первозванного, редагував журнал «Церква і нарід».
У 1948–50-х роках проживав в Торонто, незважаючи на важкі
побутові умови, просвітницької діяльності не залишив. Друкував
статті в часописах «Українське Православне Слово»,
«Рідна церква», «В обороні віри». Протягом 1955–1966 років
вийшло друком чотиритомне у п’яти книгах його видання
«Нарису історії Української Православної Церкви».
10 жовтня 1969 року Іван Власовський помер. Похований
на кладовищі «Проспект» в м. Торонто. В 1974 році вийшло
163
друком видання Українського православного братства Св.