Володимира «І. Власовський. Пропам’ятна книга».
Митрополит Василь (Василь Костянтинович Липківський)
(20 березня 1864, Попудня – 27 листопада 1937, Київ)
Видатний український релігійний діяч, проповідник,
публіцист, письменник і перекладач, борець за автокефалію
українського православ’я, перший митрополит Київський
і всієї України відродженої у 1921 році Української Автокефальної
Православної Церкви.
Майбутній митрополит Василь Липківський народився
20 березня 1864 року в селі Попудні.
Початкову освіту Василь Липківський здобув в Уманській
бурсі, де навчався у 1873–1879 рр. Згодом, у 1879–1884
рр. навчався у Київській духовній семінарії, після закінчення
якої його як кращого учня було направлено до Київської духовної
академії, яку він закінчив у 1889-му з ученим ступенем
кандидата богослов’я.
У 1890-му – у віці двадцяти п’яти років – Василя Липківського
призначено законовчителем Черкаської гімназії, а
через рік – 20 жовтня 1891-го – його було висвячено на священика.
Після цього у 1892 році отця Василя призначили настоятелем
собору в місті Липовці Київської губернії і повітовим
інспектором церковно-парафіяльних шкіл Липовецького повіту
– організатором шкільної мережі.
Нова сторінка у житті протоієрея Василя Липківського,
як і у багатьох віруючих людей, розпочалася з початком Української
революції 1917 року, коли, окрім політичного, з новою
силою прокинувся церковний рух, спрямований на унезалежнення
православної церкви в Україні як церкви національної.
З того часу отець Василь (Липківський) став одним із лідерів
руху за утворення Української автокефальної православної
церкви.
За активної участі «Братства» у листопаді 1917 року прихильники
автокефалії сформували Оргкомітет по скликанню
Всеукраїнського Церковного Собору. Вже незабаром він
Іван КОРСАК164
був реорганізований у тимчасову Всеукраїнську православну
церковну раду (ВПЦР), яка й очолила церковний рух до скликання
Собору та організацію самого Собору.
За рішенням ВПЦР, Собор мав відбутися 7 січня 1918
року, на Різдво, проте цьому завадила українсько-радянська
війна. Згодом дату скликання Собору іще кілька разів переносили.
Загалом, 1918 та 1919 роки видалися дуже нелегкими
для української церкви: дві влади – гетьмана Скоропадського
та Директорії – своїми указами проголошували автокефалію
української православної церкви, проте втілити ці рішення у
життя не було можливості.
Навесні 1919 року більшу частину території УНР захопили
більшовики, що проголошували відокремлення церкви від
держави. Цим одразу спробували скористатися отець Василь
(Липківський) та Всеукраїнська православна рада. У квітні
1919 року за активної участі Липківського ВПЦР провела 2-й
збір, де було ухвалено розпочати утворення українських парафій.
А вже 22 травня 1919 року, в супроводі хору під керуванням
Миколи Леонтовича, отець Василь (Липківський)
особисто відслужив першу літургію українською мовою у
збудованому гетьманом Іваном Мазепою на Печерську в Києві
Микільському соборі.
5 травня 1920 року ВПЦР звернулася з листом до українського
православного громадянства, в якому проголосила
автокефальною православну церкву в Україні. Зусиллями
Липківського і його однодумців 14 жовтня 1921 року на Свято
Покрови у Софії Київській нарешті було скликано перший
Всеукраїнський Церковний Собор, який підтвердив постанову
ВПЦР від 5 травня 1920-го про автокефалію Української
православної церкви.
21 жовтня того ж року протоієрей отець Василь (Липківський)
таємним голосуванням майже одноголосно був обраний
на посаду єпископа-митрополита.
Всеукраїнський церковний собор висвятив – покладанням
рук усього духовенства – свого першого єпископа Василя
Липківського (за практикою стародавньої Александрійської
церкви) й обрав його главою Української автокефальної православної
церкви – митрополитом Київським і всієї України.
165