матір у неї захворіла кріпко, на судній дорозі вже однією
ногою, а висповідати й соборувати нікому.
17
– Вимордували ті бандюки всеньких попів, і нема
тепер ради, – голосила сусідка у розпачі.
Розказували, що в тутешніх краях з кривавим розмахом
погуляли банди: священиків прив’язували до тачанок
залізними ланцюгами, обхоплювали ними кругом
шиї і пускали коней ускач, аж доки не відривалася голова
у нещасної жертви.
Один з козаків узявся заспокоювати сусідку.
– Та знайду я вам батюшку, тільки не плачте.
– Де ж його взяти, як вирізали всіх?!
Пащевський виліз з підпіччя у звичайній для щоденних
походів військовій формі, бо ризи беріг тільки для
треб.
– Та який з нього батюшка, він в такій, як усі, чумарці…
Аж очі в сусідки круглими стали, як з’явився небавом
отець Павло у належному облаченні, зі святими дарами
й хрестом на грудях. А як причастив і соборував
стареньку, то пішов поголос поміж людом:
– Оце то правдиве військо, з Богом іде.
Нанесли хуторяни козакам хліба й сала, іншої поживи,
а як рушало військо в подальший похід, то пристав
до його з добрий десяток тутешнього парубоцтва.
Обступали вояків у кожному таки селі, все розпитували,
а найбільше юрмилися біля отця Павла, бо ж
зроду-віку панотець знався своєю людиною, своєю від
дня та години хрещення і аж допоки наступить час гріб
запечатати.
– А чи втримаєтеся?
– Чи ж то правда, що червоні більш не воюють з
вами, а тільки з Денікіним?
Високий, сажень у плечах, отець Павло повертався до
одних, то до других, відказував найбільш нетерплячим.
Іван КОРСАК18
– Втримаємося, як належно Бога проситимо. А от за
червоних і Денікіна – то неправда…
І він вкотре розповідав про таємну інструкцію Троцького,
яку розвідці вдалося переловити. «Товарищи!.. – напучував
Лев Троцький агітаторів, яких посилав в Україну.
– Конкретно Ваша задача сводится к следующему: Не
навязывать украинскому крестьянину коммуны до тех
пор, пока наша власть там не окрепнет. …Говорить,
что Россия тоже признает самостийность Украины, но
с советской властью… Труднее дело обстоит с Петлюрой,
так как украинское крестьянство только на него
и надеется. Нужно быть осторожным. Только дурак или
провокатор без разбору везде и всюду будет твердить,
что мы воюем с Петлюрой. Иногда, пока совершенно не
разбит Деникин, выгоднее распускать слухи, что советская
власть в союзе с Петлюрой».
Врешті після якогось такого запитання Пащевський
переговорив у командуванні з політреферентом Совенком,
аби щонайбільше якоюсь листівкою поширити ту
інструкцію, аби люди знали, звідки йде хитрування й
лукавство. Порада придалася командуванню і небавом
листівка півмільйонним тиражем вже шелестіла у краї в
нагорьованих і огрубілих селянських пальцях.
Щирим був Омелянович-Павленко, коли в слові напутньому
перед Зимовим походом казав побратимам:
буде на тому шляху не з медом. Вичерпувалися набої, і як
дійшли до Вознесенська, то хоч у бій іди голіруч. Хвилювалися,
як ніколи, вояки, підходили за благословенням
до отця Пащевського. А в отця Павла душа у самого не
знаходила місця.
– Не маю я вам сказати іншого, окрім істинного у віках:
віра спасе вас.
Як почався штурм, то частина бійців мала лише
19
по кілька набоїв, а деякі й зовсім не мали. Червоні
зважилися на контратаку, але тут українська кіннота
лавою огорнула ворога, все змішалось в затятій рубці,
де вирішували уже не патрони, а сила духу. Місто
впало. В наказі номер вісімнадцять по Армії командувач
писав: «Величезна військова здобич є нагородою козацтву
за побіду… Хай цей день сяє славному воїнству за
довгий, тяжкий і славний похід».
Командувач мав усі підстави вжити вираз «величезна
військова здобич». Тут було взято двадцять вісім
гармат, два мільйони рушничних патронів, чотири ешелони
військового майна та інше таке потрібне армійське
добро.