Які б солодкі слова чергове військо не набалакувало
у черговому селі, чим би не присмачувало те улесливе
слово, а селянин своїх пізнавав по ділах. Як зайняло
українське військо Бобринець, то сорок тисяч пудів
хліба, пограбованого більшовицькими формуваннями
у тутешнього люду, одразу роздали населенню. Тож
люд не тільки ділився харчем – розбирали по домівках
хворих та поранених, помагали в розвідці, підсобляли
підводами. А як служив у Мотрониному монастирі
отець Пащевський хвалебний молебень за щасливий
похід і панахиду по вмерлих та забитих козаках і
старшинах, то важко було дорахуватися – на молебень
більше прийшло військових чи цивільного люду з довколишніх
сіл.
Знаючи думку людності, що неслася без пошти і телеграфу,
червоне командування запропонувало разом виступити
проти денікінців. Але надто багато завдано кривди,
щоб з ними бодай розмовляти. Ще раніше Омелянович-
Павленко пропонував Добрармії спільно йти проти
червоних – але ті гонорово і зверхньо відмовилися. Тепер
Іван КОРСАК20
же білі самі шукали стежки, аби порозумітися з українським
командуванням. Якраз на Різдво двадцятого
року начальник одного з фронтових відділів Добрармії
полковник Попов направив українському командуванню
листа: «Начальник Ольгопольского отряда
Добрармии. 7 января 1920 года. № 0341, станция Голта.
Господин командир, согласно приказанию моего начальства,
прошу Вас не отказать ответить на следующие
вопросы:
1. Согласно ли украинское командование вступить в
переговоры с командованием Юга России, возглавляемым
генералом Деникиным, о прекращении между этими армиями
враждебных действий для совместной боевой работы
с нашим общим врагом – коммунистами.
2. Мне приказано передать просьбу, чтобы переговоры
в случае благоприятного их исхода и будущий союз
наш не обусловливался пока никакими «политическими»
обещаниями той или иной стороны, так как политика
требует времени, а враг сейчас близок.
3. Если Вы на эти переговоры согласитесь, то будьте
добры для ускорения дела прислать какого-либо уполномоченного
для переговоров на станцию Головатовское
или иную, какую Вам будет удобнее, станцию. Какую
станцию Вы выберете, благоволите сообщить, дабы я
мог установить с Вами связь. Прошу принять уверение
в моем к Вам уважении. Полковник Попов».
Не можна зробити закиду в нещирості та необ’єктивній
оцінці становища цьому полковникові, коли в іншому
листі він зізнається: «…У вас є те, чого немає у нас,
– прихильність людності. У нас є те, чого бракує Вам,
– військове знаряддя. Коли б ми йшли у згоді, то Україна
не терпіла б зараз від комуністів, а Добрармія в Москві
прикінчила б комуністичну гідру. Полковник Попов».
21
Та ціну запевнень зверхників Добровольчої, як і
Червоної армії, учасники Першого Зимового уже знали.
Вони продовжуватимуть похід, доки шостого травня
не з’єднаються в районі Ямполя з вояками 3-ї Залізної
дивізії Удовиченка, і Пащевський, хоча й знесилений від
втрати крові, відслужить спільний вдячний молебень.
Він ще не відійшов від поранення, ще шумить в голові,
мов у верховітті старого соснового лісу напровесні, і світ
злегка хитається, наче стоїть він не на твердій землі, а на
якомусь непевному човнику, але те все здатен подужати,
думав отець Павло, лишень просив Бога, аби голос його
не зрадив. А перед молебнем буде зачитаний наказ Олександра
Удовиченка:
– Трагічно роз’єднані і одірвані одна від одної
братні Українські армії після півроку важкої розлуки
й тяжких військових подій знову з’єднались у могутнім
братнім пориві і знову будуть звільняти простори
рідного краю від жорстокого ворога. В сей день в усіх
частинах дорученої мені дивізії панує нечувана у світі
радість – радість воскресіння з мертвих Українського
народу.
3
І знову клекотали вози, йшов далі з військом отець
Павло Пащевський, йшов поміж полів, що зеленню щедро
взялися, бо їм однаково у всі часи родити велено долею,
йшов під сонцем, що вже по-літньому припікало у