— Гарно обкладемо грядки, — відповіла Мумі-мама. — Найбільшими шматочками, ясна річ, бо дрібні зовсім ніякі на вигляд.
Згодом усі примовкли, сиділи й дивилися, як поринає у море сонце, бліднуть довколишні барви, перемінюючись із золотистих на блакитні й фіолетові. «Пригода» летіла під вітрилами додому.
Розділ п’ятий,
Було це десь наприкінці липня. Над Долиною Мумі-тролів зависла спека. Навіть мухи не мали сили дзижчати. Знемагали запилені дерева, річка обміліла й ледь дзюркотіла спраглими дощу левадами. Вода вже не ставала морсом у чарівному капелюсі (якого, зрештою, перепросили й поставили на комоді перед дзеркалом).
День у день сонце пражило Долину, сховану поміж узгір’ями. Уся дрібна живність поховалася по своїх прохолодних земляних нірках, замовкли птахи.
Спека вплинула й на друзів Мумі-троля, вони тинялися один поза одного й раз у раз сварилися.
— Мамо! — попросив якось Мумі-троль. — Придумай нам якесь заняття. Так гаряче, що ми скоро перегриземося…
— Я вже це зауважила, любі дітоньки, і мушу зізнатися, що радо позбулась би вас на якийсь час… — мовила Мама. — Може, вам ліпше перебратися до печери на кілька днів? Ви б цілими днями ніжилися в морі й нікому не заважали…
— Можна там навіть заночувати? — зрадів Мумі-троль.
— Звичайно! А додому повертайтеся лише тоді, як між вами запанує лад.
Як цікаво було оселитися в печері навсправжки. Посеред піщаної долівки друзі поставили гасову лампу. Кожен випорпав собі зручну ямку й вимостив її для спання.
Харч — пудинг з родзинками, гарбузовий мус, банани, марципанові тістечка-поросята, кукурудзяні качани, а ще оладки на завтрашній сніданок — розділили на шість однакових порцій.
Надвечір звіявся легенький вітерець і став гуляти понад безлюдним берегом. Сонце червоно заходило, виповнюючи печеру теплим промінням. Нюхмумрик награвав вечірні мелодії, Хропся лежала, поклавши кучеряву голівку на коліна Мумі-тролеві. Друзів розморило від ситості після пудингу з родзинками, але коли над морем опустилися сутінки, всім стало якось не по собі.
— Це я колись знайшов печеру, — бовкнув ні сіло ні впало Чмих.
Ніхто навіть бровою не повів — що, мовляв, чули про це сотні разів.
— Хочете послухати страшну оповідь? — запитав Нюхмумрик, запалюючи лампу.
— Дуже страшну? — поцікавився Гемуль.
— Десь таку, як звідси до входу або й ще трохи далі, — сказав Нюхмумрик. — Якщо таке пояснення тобі щось каже…
— Зовсім нічого, — відбуркнув Гемуль. — Починай, а я тобі скажу, коли стане страшно.
— Гаразд, — погодився Нюхмумрик. — Цю байку розповіла мені одна сорока, коли я був ще малий. Слухайте! На краю світу стоїть височенна гора. Така височенна, що аж паморочиться в голові, чорна як сажа і гладенька мов шовк. Вона стрімко уривається у бездонне провалля, а хмари стеляться біля її підніжжя. На самому вершечку гори височить дім Чарівника. Ось такий, — і Нюхмумрик намалював на піску палац Чарівника.
— А чому без вікон? — запитав Чмих.
— Немає там ні вікон, ні дверей, бо Чарівник завжди прилітає додому по повітрю верхи на чорній пантері. Ночами він літає світом і збирає рубіни.
— Що ти кажеш?! — нашорошив вуха Чмих. — Рубіни! А звідки він їх бере?
— Чарівник може обернутися на будь-кого. Йому завиграшки просотатися під землю чи опуститися на морське дно, де лежать приховані скарби.
— І що він робить з тою купою коштовного каміння? — заздрісно запитав Чмих.
— Нічого. Лише колекціонує. Як наш Гемуль рослини.
— Ти щось казав? — зірвався спросоння Гемуль.
— Я саме розповідав, що рубінів у Чарівника не злічити, — пояснив Нюхмумрик. — Одні лежать великими купами, інші — вправлені у стіни й світяться, наче очі диких звірів. Дім Чарівника не має даху, тож хмари, котрі пропливають над ним, забарвлюються в криваво-червоний колір. Очі Чарівника теж червоно виблискують у темряві.
— Я починаю боятися, — озвався Гемуль. — Не квапся, розповідай поволі, будь ласка!
— Напевно, щасливий отой Чарівник! — зітхнув Чмих.
— Зовсім ні! — заперечив Нюхмумрик. — І не буде щасливим, доки не знайде Королівський Рубін, майже такий завбільшки, як голова чорної пантери. Він палахкотить, немов живе полум’я. Чарівник розшукував його по всіх планетах, навіть на Нептуна залітав, але так ніде й не знайшов. Зараз подався на Місяць, має намір обнишпорити кратери, тільки надії мало… У глибині душі Чарівник здогадується, що Королівський Рубін знаходиться на Сонці, та як туди дістатися? Він робив спроби вже не раз, однак там надто гаряче. Оце й розповіла мені якось сорока.