— Гарна байка, — похвалив Хропусь. — Дай мені, будь ласка, ще одне марципанове порося.
— Це не байка. Усе розказане — правда, — сказав, помовчавши якусь хвилю, Нюхмумрик.
— Я ні на мить не засумнівався! — випалив Чмих. — Надто коли йшлося про коштовне каміння!
— Як можна пересвідчитися, чи Чарівник існує насправді? — недовірливо зронив Хропусь.
— Я його бачив на власні очі, — мовив Нюхмумрик, припалюючи люльку. — Його самого і пантеру на самотньому острові гатіфнатів. Вони летіли серед хмар у сам розпал грози.
— А ти нічого про це не сказав! — мало не образився Мумі-троль.
Нюхмумрик лише здвигнув плечима.
— Люблю таємниці… До речі, сорока ще казала, що Чарівник мав високого чорного капелюха!
— Неймовірно! — скрикнув Мумі-троль.
— То, напевно, він! — похолола Хропся.
— Без сумніву! — ствердив Хропусь.
— Що? Де? — схопився Гемуль. — Про що мова?
— Про капелюх, звісно! — огризнувся Чмих. — Високий чорний капелюх, якого я знайшов навесні! Чарівний капелюх! Мабуть, його здуло вітром з голови Чарівника, коли той летів на Місяць!
Нюхмумрик кивнув головою.
— А якщо він повернеться за ним? — не на жарт занепокоївся Хропусь. — Я нізащо не відважуся глянути в його червоні очі.
— Чарівник ще на Місяці, — спробував заспокоїти його Мумі-троль. — Туди далека дорога.
— Неблизька, — потвердив Нюхмумрик. — А ще чимало часу заберуть пошуки Рубіна в кратерах.
На довший час запала тривожна мовчанка. Кожному з голови не йшов чорний капелюх, що стояв удома на комоді перед дзеркалом.
— Додайте трохи світла, — попрохав Чмих.
— Чули? — злякано прошепотіла Хропся. — Там, надворі…
Усі втупилися поглядами у чорний отвір входу до печери й прислухалися. Тихі-тихі, м’які кроки — може, крадеться пантера?
— Це дощ! — здогадався Мумі-троль. — Нарешті пішов дощ! Тепер можна трішки й поспати…
Всі повмощувалися у свої ямки, загорнувшись у ковдри. Мумі-троль загасив лампу і під тихе шемрання дощу поринув у сон.
Гемуль прокинувся від того, що його ямка наповнилася водою. Теплий літній дощ шелестів надворі, дощівка струмочками та водоспадами спливала по стінах печери й стікалася саме до Гемулевої постелі.
— От біда! От лихо! — бубонів сам до себе Гемуль.
Він викрутив свою одіж і вийшов з печери подивитися, що робиться надворі. А надворі було сіро, мокро й незатишно. Гемуль прислухався до себе, чи не забажається йому скупатися у морі, але бажання не зголошувалося…
— Жодного порядку у світі, — з жалем подумав Гемуль. — Учора — надто сухо, нині — надто мокро. Ліпше піду досипляти…
Хропусева заглибника була начебто найсухішою.
— Посунься трішки, — попросив Гемуль. — До моєї ямки налилося дощу.
— То не моя гризота, — буркнув Хропусь і повернувся на інший бік.
— Але саме тому я хочу спати коло тебе, — пояснив Гемуль. — Не будь такий хропливий!
Однак Хропусь лише щось сонно пробурмотів і знову заснув. Серце Гемуля охопила справедлива жадоба помсти, і він прокопав рівчак між своєю та Хропусевою ямкою.
— Це вже зовсім не по-гемульськи! — зверещав Хропусь, сідаючи на своїй мокрій ковдрі. — Ніколи не подумав би, що ти зможеш вчинити таке неподобство!
— Це сталося мимоволі! — веселився Гемуль. — Чим займемося сьогодні?
Хропусь виставив носа надвір, глянув на небо, потім на море, а тоді, як особа, котра знає свою справу, оголосив:
— Риболовлею! Роби побудку, а я споряджу човен!
І Хропусь почапав по мокрому піску до причалу, збудованого Татом Мумі-троля. Хвильку постояв, принюхуючись до моря. На морі ані хвильки, лише стиха накрапав дощ, і кожна краплина залишала по собі маленькі кружальця на лискучій поверхні води. Хропусь кивнув сам до себе, немов підтакуючи власним думкам, узяв з човнової шопи скриню з найдовшими на господарстві волосінями, потім витягнув з-під помосту підсак і, насвистуючи Нюхмумрикову мисливську пісеньку, заходився наживляти гачки.
Коли решта товариства вийшла з печери, усе рибацьке начиння було вже складено.
— А ось нарешті і ви, — гукнув Хропусь. — Гемулю, зніми щоглу і встанови кочети.
— Чи так вже конче рибалити? — запитала його сестричка. — Під час риболовлі ніколи нічого не відбувається, а ще мені дуже шкода маленьких щучок…