Выбрать главу

— Нічого певного. Мене здивувало, що вона нічого не сказала, навіть не прислала вісточки. Це й змусило мене заявити в міліцію.

— Скажіть мені, товаришу Добре, ваші розвідувальні пошуки дуже важливі?

— Звичайно, хоча й мають місцевий характер. Але в нашій роботі бувають несподівані сюрпризи.

— Товаришка Подурару знала все про ваші роботи?

— Авжеж! Вона розробляла всю інформацію. Крім того, як стенографістці, я вечорами диктував свої спостереження й висновки.

— Як вона потрапила у вашу партію?

— Я сам її найняв.

— На посаду секретарки експедиції?

— Саме так.

— Де ви з нею познайомилися?

— Цього літа в Тушнаді. Вона там зупинялась проїздом. Ми подружили за чотири дні.

— А потім де ви з нею зустрілися?

— В Галаці. Вона мені залишила свою адресу. Коли я повернувся з відпустки, то написав їй кілька слів і попросив побачення. Вона погодилась. Потім я взяв її в геологічну партію. Тіна зацікавилася роботою геологів, яка їй сподобалась.

— Я теж так гадаю.

Геолог підозріло глянув на капітана, чи той жартує, чи каже правду.

— Думаєте, зацікавленість її була особливою?

— Ні! Просто ваша робота дійсно захоплююча. Скажіть, а з місця попередньої роботи вона розрахувалась чи, може, взагалі ніде не працювала?

— Вона хворіла…

— Все ясно. Де вона жила в Галаці?

— По вулиці Турбуреану, 17.

—Її речі залишились тут?

— Так.

— Дозвольте їх оглянути.

— Прошу, якщо вважаєте необхідним…

— Товаришу геолог, я звик робити тільки необхідні справи.

Проте огляд речей Тіни Падурару не дав жодної користі.

Як тільки Богдан прибув у Галац, працівник місцевої міліції провів його до будинку 17, по вулиці Турбуреану. Ворота були замкнені. Здоровенний, схожий на вовка, пес із лютими очима рвався на ланцюгу й несамовито гавкав.

— Кого ви шукаєте, товариші? — вийшла їм назустріч хазяйка, стара вчителька.

— Тут мешкає товаришка Тіна Падурару?

— Тут, але її зараз нема дома.

— Коли ж її можна застати?

— Вона виїхала з міста.

— Жаль! Давно?

— Тижнів три тому. А нащо вона вам?

— Я з телефонної станції. Для неї є виклик на розмову. Коли вона повернеться?

— Мабуть, не скоро, місяців за два. Вона кудись подалася з геологами.

—І відтоді не появлялась дома ні разу?

— Ні! Навіть листівки мені не прислала, хоча й обіцяла.

— Що ж, обіцяла, то пришле. От з викликом що робити? Ет, скажу — не застав дома, та й кінець. Прощавайте!

Через півгодини Богдан знову натиснув кнопку дзпоника біля фіртки вчителька. З-за паркана запитали.

— Вам кого треба?

— Ви мені потрібні. Може, відчините?

— В якій справі?

— Відчиніть, тоді скажу. Я з міліції. Лише тепер вчителька відчинила фіртку.

— Прошу до кімнати.

В кімнаті капітан сказав про мету свого візиту. В міліцію надійшло повідомлення про таємниче зникнення Тіни Падурару приблизно днів десять тому.

— Боже мій, невже трапилось нещастя?

— Не думаю. Але наш обов'язок провести розслідування. То скільки часу вона відсутня?

— Зо три тижні.

—І відтоді вдома не появлялась?

— Жодного разу.

— Ви впевнені? Можливо, у вашу відсутність…

— Я нікуди не ходжу.

— А хто ж вам купує харчі?

— Сама…

— Отже, у вашу відсутність вона могла побувати вдома.

— Не може такого бути! Коли б вона завітала додому, то я знала б. Ми з нею дружно жили.

— Дозвольте заглянути в кімнату вашої квартирантки.

Довга й вузька кімната Тіни Падурару знаходилась у кінці вестибюля. Богдана вразила виняткова чистота. Шукав він довго, нишпорив усюди і аж перед обідом, похрускуючи пальцями, проказав:

— Досить шукати. Мадам Тіна, мабуть, не залишила нічого компрометуючого.

Вчителька принесла каву.

— Сподіваюсь, товаришу, ви не відмовитесь?

— Давно у вас мешкає Тіна? — спитав Богдан, сьорбаючи каву.

— Майже два місяці. Прибула з Бухареста…

— Як вона поводилась?

— Якщо ви натякаєте на чоловіків, то вона дуже порядна жінка.

— До неї хтось ходив?

— Ніхто, абсолютно ніхто.

Допивши каву, капітан помітив шахову коробку.

— Шахи ваші?

— Панноччині.

— Навіщо ж вони їй, коли до неї ніхто не ходив?

— Любила сама грати в шахи.

— Сама? — насторожився Богдан.

— Чого ви дивуєтесь? У кожної людини є свої примхи. Вона придумувала шахові задачі й посилала їх до журналу в Бухарест.

— Мабуть, ваша квартирантка дуже інтелігентна. Я сам добрий шахіст, але такого не втну.

— Так, панночка дуже розумна.

— Чи не змогли б мені позичити під розписку оці шахи на одну добу?

— Будь ласка, товаришу.

РОЗДІЛ 8

Під сильною лупою Богдан оглянув шахи раз, удруге — новісінькі, ніби щойно з магазину. Це викликало підозру: якщо Тіна Падурару так ними захоплювалася, то чому ж вони не зашуровані? Повертівши в руках ферзя, вже хотів було відкласти його набік, як раптом у фігурки відпало денце. Побачив вузенький отвір. Кінчиком голки витяг звідти згорнутий трубочкою клаптик паперу. Глянув крізь лупу — там рясніли цифри й літери. Богдан здогадався, що то шифр і читати його потрібно ходом шахових фігур.

Знявши копію з коду, Богдан засунув папірець на місце, приклеїв денце і з шахами під пахвою попрямував до вчительки.

— Щось дізнались, товаришу? — спитала вона.

— Поки що нічого, але не хвилюйтесь, про що треба, дізнаємось.

— Довго ви шукаєте. Зробили б оголошення.

— Знайдемо й без нього. Ось приніс вам шахи.

—І навіщо було поспішати?

— Ви часом не загубили номера мого телефону?

— Хіба я дитина?..

В ту мить перед будинком зупинився мотоцикліст.

— Телеграма для товаришки Падурару.

—Її нема дома, — відповіла хазяйка.

— А ви не зможете передати?

Вчителька запитливо глянула на Богдана.

— Звичайно, передасть, — сказав той.

Як тільки мотоцикліст зник, Богдан узяв телеграму:

— Мушу прочитати, це в інтересах вашої квартирантки.

— Прошу.

Там писалося:

«У задачі трапились часткові помилки. Перевірте ходи. Професор Неделку». Далі йшли цифри й літери.

— Що там? — поцікавилась вчителька.

— Шахова задача. Прислав з Бухареста професор Неделку. Ви його знаєте?

— Вперше чую.

— Скажіть, ваша квартирантка часто отримувала телеграми?

Оце тільки зараз.

А листи?

— Жодного.

— Телеграма поки що залишиться у мене. Я вам поверну її пізніше. Якщо прибуде панночка або хтось її шукатиме, повідомте мене по телефону.

— Гаразд.

Розшифрувавши телеграму, Богдан прочитав: «Гриб».

Розглядаючи розшифрований текст, він намагався зрозуміти справжнє його значення. Може, той професор докоряв Тіні за фальшиву інформацію, яка була йому вкрай необхідна. Чи саме слово «гриб» має ще якесь зашифроване значення?

«Провалилися б всі гриби до одного. Хоча я й ненавиджу їх, все ж доводиться мати з ними справу», — злився Богдан.

Раптом йому пригадався Рейнхард Клауснер. Він перед смертю мимрив про якогось Шампіньйона. Невже це той, про котрого обмовився шпигун? Від Клауснера відомо, що Шампіньйон агент іноземної розвідки і хитрий, мов сам диявол. «Хто ж тоді «професор» і Тіна Падурару, чому вона не повідомила «професора» про свій від'їзд з геологами?» — губився в здогадках Богдан, поспішаючи до столиці з наміром негайно шукати таємничого «професора».

Прибувши в Бухарест, він одразу зайшов до поштового відділення, звідки посилалась телеграма. Пред'явивши міліцейське посвідчення, капітан попросив дозволу поговорити з працівником, що приймав ту телеграму. В кабінет начальника пошти зайшла вродлива, дуже жвава дівчина.

— Кликали, товаришу начальник?

— Ось товариш з міліції хоче вас дещо спитати з приводу однієї телеграми.

Капітан поклав перед нею бланк.

— Пам'ятаєте цей текст?