— Прошу, виходьте.
Його обвели асфальтованою алеєю довкола вілли. Потім спустились до моря, де була невеличка пристань, об каміння якої хлюпотіли хвилі. Біля пристані на якорі — катер. Піднялися на палубу. Молодий запустив мотор, розвернув катер і помчав у відкрите море. Раду хотів залишитись на палубі, але його попросили спуститись у невеличку, розкішно обставлену каюту. Старий налив собі келих віскі й, навіть не розбавивши водою, випив.
— Не хочете віскі? — підморгнув він полоненому. Тільки-но Раду випив скляночку, як мотор зачмихав і зупинився.
— Ось ми й приїхали. Виходьте.
Катер причалив до борту якоїсь яхти.
— Піднімайтесь на борт! — наказали Раду. Він пішов по трапу першим.
На палубі яхти їх чекав чолов'яга з бакенбардами, одягнений у розкішну ліврею. Такого Раду бачив у якомусь кінофільмі. Вишуканими фразами на кількох мовах він привітав Раду з благополучним прибуттям і запитав, якою мовою той бажає розмовляти.
— Німецькою, — сказав Раду.
— Матиму на увазі, пане. А тепер прошу йти за мною.
Мовчазний шофер кудись зник, а старший супроводжував його. Раду через плече побачив, як він ховав до кишені пістолет.
Лакей, вклонившись, відчинив двері однієї з кают і запросив туди Раду.
— Оце, пане, ваше помешкання.
Каюта мала вигляд розкішного апартаменту. На всю стіну — бібліотека з румунських, французьких та німецьких книг. На одному столику — телевізор з широким екраном, на другому — великий радіоприймач. Стіни прикрашало кілька картин. В одному кутку — буфет з різними напоями, навпроти бібліотеки на стіні вмонтовано кіноекран. Одні двері вели в опочивальню, другі — у ванну кімнату. Все було розраховано на найвибагливіший смак.
— Вам тут буде зручно, — сказав старший, а лакей спитав: — Коли пан бажає вечеряти?
— Скажімо, через півгодини, — замість Раду відповів пірат.
— Добре, пане, — лакей зник за дверима.
Раду глянув йому вслід і ледь стримав усмішку. Лакей був лисий, по обличчю від скронь до підборіддя тяглися сиві бакенбарди, біля лівої ніздрі красувалася велика бородавка з кількома чорними волосинами. Товсті губи, зрізане підборіддя, опуклі очі непевного кольору смішили.
Що за блазень? — спитав Раду нападника.
Це немовля у вашому розпорядженні.
— Його зовуть немовлям? Хто він? Англієць?
— Дитя забуло вже, якої воно нації. Правда, він дуже освічена людина. Коли ви з ним познайомитесь ближче, він сподобається. Дозвольте вас залишити, бо вам треба помитись і переодягнутись. Якщо хочете, повечеряємо разом.
— А якщо ні?
— Все одно. Мені так наказано. В шафі знайдете все необхідне. А поки що до побачення.
Пірат попрямував до дверей, які автоматично перед ним відчинились і автоматично зачинились, коли він вийшов з каюти.
Залишившись на самоті, Раду уважно оглянув каюту.
«За інших обставин непогано було б подорожувати на такому судні», — подумав він. Але судно мало чудернацьку назву «Туман», і стояло не на рейді, а у відкритому морі. Назва судна нагадала йому німецьку яхту «Ніч і туман», якою фашисти вивозили в море людей для винищення. Поки що Раду не хвилювався, хоча події розвивались не так, як він уявляв. Підійшов до дверей, але вони перед ним не відчинилися. Спробував відчинити — не зміг. Якби не бачив, куди зникли ті двоє, то подумав би, що в каюті взагалі немає дверей. Глянув на ілюмінатори. Вони були такі маленькі, що в них могла пролізти хіба тільки дитина.
«Нащось я їм потрібний, і зрештою вони мене звільнять, бо Коли б вони знали справжні мої наміри, то так би зі мною не церемонились», — міркував Раду, йдучи купатись.
Як тільки він вийшов з ванни, до каюти безшумно ввійшов лакей і почав накривати стіл. В нього був такий гордий і незалежний вигляд, як у маршала, котрий обходить ряди своєї гвардії.
— Пан Вал зараз прийде, — повідомив лакей.
— Який пан Вал?
— А той, що привіз вас сюди.
— А ти можеш сказати мені, де я знаходжуся?
— На яхті «Туман», пане.
— Кому вона належить?
— Трестові «Туман», пане.
— Дивна назва… А чим займається цей трест?
— Приватними таємними дослідженнями, пане.
— Ти не можеш точніше сказати, що треба розуміти під приватними таємними дослідженнями?
— Не маю права. Може, вам скаже пан.
Пан Вал не примусив себе довго чекати.
— Запізнився на п'ять хвилин. Прошу пробачити. Звичайно я точний. Сугаре, можеш нести страву, — кивнув лакеєві. Той вклонився і щез за автоматичними дверима.
— Яке вино ви п'єте? — спитав Вал.
— Вип'ю горілки, але, мабуть, у вас її нема.
— На ваше щастя, маємо. Капітан передбачав. До речі, він теж любить горілку, — пан Вал налив у чарки жовтуватої рідини з приємним запахом.
— Хто, ви кажете, передбачив мою схильність до горілки?
— Капітан далекого плавання.
— Власник цього судна?
— Хіба Сугар не казав вам, що яхта належить трестові «Туман»?
— А як прізвище капітана?
— Капітан далекого плавання.
— Та це ж не прізвище.
— Це його прізвище!
— Ви жартуєте.
— Анітрохи, дорогий пане. Це прізвище, під яким його знають усюди.
— Виходить, пан Капітан далекого плавання передбачив мою схильність до горілки?.
— Саме він. Тож піднімемо чарки, пане Баділа! Вітаю вас на яхті!
— Пане Вал, нащо мене сюди привезли?
— Пане Баділа, горілка чудова й достойна всякої похвали. Ми говоритимемо лише про напої. Навіщо псувати апетит розмовами про справи? Після обіду та доброї чарки зможемо й про інше. Згодні?
— Якщо я скажу навпаки, то хіба від того щось зміниться?
— Це мені подобається. Видно, ви людина розсудлива, пане Баділа. Причому це у ваших інтересах.
Вечеря була розкішна. Вал розповідав непристойні анекдоти, від яких Сугар морщився, але той наче його не помічав, а смакував пікантні історійки, яких можна було наслухатись у казіно Монте-Карло. Нарешті повечеряли й мовчки розсілись по кріслах з чарками коньяку в руках. Пан Вал заговорив першим:
— Тепер я готовий вас вислухати, пане Баділа, й по можливості відповісти на запитання, які вас цікавлять.
— На щасливий початок я не сподіваюсь, — нахмурився Раду. — Хочу знати, для чого мене викрали й привезли сюди.
— Облишмо про це.
— Але воно для мене найважливіше.
— Матимете відповідь дещо пізніше й від когось іншого.
— Від кого саме?
— Від Капітана далекого плавання.
— Коли?
— Звісно, не цієї ночі. Мабуть, завтра, а може й післязавтра.
— Якщо не хочете відповідати, то в мене виникає припущення, що…
— Ви не ображайтесь, пане Баділа, але ваше припущення щодо моєї особи мене мало цікавить. Якщо у вас е інші запитання, то я готовий на них відповідати.
— Дещо запитаю. Наприклад, яку продукцію виробляє трест «Туман»?
— Дорогий пане Баділа, про те вам уже казав Сугар.
— Він мені нічого не казав.
— Трест займається приватними таємними розслідуваннями.
—І це ви вважаєте за відповідь?
— Мене неприємно вражає ваша наївність.
— Допоможіть мені зрозуміти.
— Тут поєднується дуже багато справ, від найпростіших до найскладніших. Наприклад, одна з найпростіших: нам треба довести, що пан ікс чи пані ігрек в домашньому побуті оскверняють святі канони церкви.
— Чи не можете ви мені навести якусь складнішу справу?
— Обійдемо це питання.
— Мене вкрадено для простої чи складної справи?
— Обійдемо й це питання. Ви у свій час отримаєте відповідь від Капітана далекого плавання.
— Тоді ще одне запитання: якій нації належить трест «Туман»? За назвою «Nebel» схоже, що він повинен бути німецьким?
— Це інтернаціональна організація.
— Гаразд, але ж повинен він мати якесь пристановище? Кожен трест повинен бути в якійсь країні.
— Трест ніде не зареєстровано, а пристановище він має, скажімо, на «Тумані-1».