Богданові чомусь здалося, що увесь цей час їх цілеспрямовано заганяли саме сюди. Він рвучко озирнувся назад і, побачивши великий засув на дверях, через які вони вскочили до приміщення з естакадою, підскочив до них і одним рухом привів цей засув в призначене для нього положення. Вчасно привів. Бо за дверима почувся галас думок (Тут вони!.. До Басейну заскочили!.. Чи то вони дурні?!? Нічого, нам менше роботи буде!.. Директор Крнон наказав до нього привести!..), а потім цей нематеріальний галас загуркотів сповна матеріальними ударами в зачинені двері.
Не звертаючи на це уваги, так само, як і на галасливий сумбур в мозках, Богдан, наскільки міг швидко, почвалав естакадою по периметру приміщення: на його протилежному боці він побачив ще одні двері. Минувши вузьку драбину, що вела нагору, він кинув сторожкий погляд на гладеньку поверхню прозорої води, що заповнювала басейн. Не подобалася чомусь ця поверхня Кременчуку.
Нерухомий Нкса ані на неї, ані на що інше, уваги не звертав. Навіть не здригнувся, коли дальні двері з раптовим грюком розчахнулися відразу на всю свою ширину і на естакаду вивалилося двійко грдян зі стрілялками напереваги. Здається, приїхали!.. Вигуки в мозку так залементували, що навіть окремих звуків розібрати було неможливо.
Втім, Богдан і не намагався цього робити. Він просто заричав по звірячому й кинувся на піррян, навіть не враховуючи усіх наслідків такого кидка. Помирати, так з музикою!..
Музики не було. Втім, і процес вмирання на певний час відкладався. Богдан ще навіть зрозуміти нічого не встиг, а ноги вже самі гальмували на жорсткій поверхні естакади. Аж, здається, п‘яти задимилися. Бо грдяни з якоюсь, неприродною для них, пошаною зробили по кроку в боки, не опускаючи, втім, стрілялок, а поміж ними…
Поміж ними застигла звичайна людська постать в мішкуватому зеленому комбінезоні, що якимсь чином нагадував камуфляжний комбінезон самого Кременчука, скритий поки що під лискучим скафандром. Богдан повів шиєю, наче зашморг на ній відчув, а потім, не спускаючи очей з незнайомця, розпочав скидати остогидлий скафандр з відчуттям величезного внутрішнього задоволення. Водночас він спостерігав за тим, як видовжується обличчя незнайомого чоловіка. Втім, і в самого Богдана мармиза була не набагато кращою. Адже зустріти за мільйони кілометрів від рідної Сонячної системи, серед інопланетних пнів та копиць, нормальну живу людину — диво незбагненне.
А не менш вражений незнайомець вже повільно опускав здійняту було руку, так і не віддавши наказу грдянам стріляти на поразку.
— Брате! Тхнаре! — здивовано гойднувся, затихлий було, простір мозку. — Та як же це так?!.. Та яким же чином?! Та звідки ж ти?… А я вже гадав, що сам-один на всій планеті залишився!..
Нкса на протилежному боці басейну навіть не ворухнувся. Гарно, мабуть, Нксі було. Видко.
Люмінесцентний скафандр неоковирною купою вже лежав у ніг Кременчука. Він лише зараз зрозумів, наскільки той йому остогиднув.
— Ти з іншої Фабрики? — зробив незнайомець крок уперед.
— Н-ну… — невпевнено протягнув Кременчук. — Загалом-то… Мабуть. Я, розумієте… Як вас по імені, по батькові?
— Крнон. Директор Крнон. А вас?
— Кременчук. Капітан Кременчук. Богдан Іванович.
— Капітан? — вражено розчахнулись очі директора Крнона. — Капітан?!? Тобто, ви… — І він здійняв вказівний палець до прозорої стелі. — Ви звідти?!..
І тут Кременчука понесло.
— Звісно, що звідти. Від самого Язн Дальта. З Мтою Світлою. Інспектувати вас послали. Недаремно, значить, послали! Бардак у вас тут відбувається, шановний!..
З кожним словом Богдана обличчя Крнона ще більше й більше видовжувалось. Наче пластилінове. А в його корчеподібної охорони якби щелепи були, то давно вже повипадали б…
— Язн Дальта? Мтою?… Інспекція?… Невже?!? Невже повернення дочекалися?!
— Дочекалися, дочекалися… А ну, давай, відповідай, як ви Пірр в порядку зберігали? Які складнощі є? Яка допомога потрібна?
І Кременчук в очікуванні докладних відповідей влаштувався на східці драбини, що вела до побитої стелі. Можна було б і на парапеті огородження влаштуватись, але Богдану чомусь дуже не хотілося повертатися спиною до басейну.
Директор Крнон знічено тупцював на місці. Нічого, нічого, нехай похвилюється. Нерухомий Нкса у всій цій виставі участі не брав.
— Та… Та… Та все ж зробили так само, як Великий наказував. Адже, як пам‘ятаєте, тоді й останньому дурню стало зрозумілим, що це не окремі тварини з нами воюють, а увесь Пірр. Ми з того розуміння потім навіть партію політичну створили!
— Партію?! — здивовано скинув брови Кременчук. — Політичну?
— Ну, так. Назвали її просто. „Зелений Пірр”. Вона дуже швидко всепланетною стала. Інакше й бути не могло. Бо заснована вона була на тих чотриьох принципах, які визначив Великий в своєму останньому записі в Бортовому Журналі…
— Бортовому…
— Не подумайте нічого поганого! Ми його продовжуємо вести. Не припиняємо. Воно, чи знаєте, сприяє. Показати?…
Богдан кинув швидкий погляд на непорушного Нксу. Той ще „заряджався”.
— Потім покажеш. Я до вас з тривалою інспекцією прибув. А зараз… А зараз процитуй чотири принципи. Подивимось, як запам‘ятав.
— Екологічна рівновага, соціальна відповідальність, демократія та ненасильство, — відторохкотів директор Крнон.
Кременчук зарозуміло похитав головою, роблячи вигляд, що зовсім не здивований. І ще згадуючи своїх гременецьких друзів з „Зеленого світу”. Ті теж саме ці принципи намагалися в життя впроваджувати. Зелені чоловічки, вони на будь-яких планетах — зелені.
— Добре, добре, — зробив Богдан непевний жест. — Принципи ти знаєш. Теорію, так би мовити. А ось з практикою…
- І з практикою в нас все добре було. Перші віки… А потім… — Крнон в свою чергу кинув погляд на непорушного крчовника. — Потім протиріччя в нас пішли.
— Які таку протиріччя?
— Світоглядні. Адже є два шляхи встановлення рівноваги з довкіллям. Перший — повністю відокремитись від нього і жодним чином не втручатися. Відокремлюватись треба за допомогою чогось органічного, щоб не лякати природу своєю чужістю. Органічно-панцирного. А другий шлях…
— Ну! — нетерпляче підігнав Крнона Кременчук, вже здогадуючись про його відповідь.
— Другий шлях, це — повністю з‘єднатись з цим довкіллям, ставши його складовою частиною.
— Угу. Так-так. Тобто, через протиріччя ваші, які — теоретично-світоглядні, на практиці виникло дві раси піррян. Панцирна, це — грдяни. І… Скажімо так: рослинна. Це — крчовники.
— Ну, якщо спрощувати, то якимсь чином це виглядає саме так.
— А тхнарі?
— Тхнарі допомагали обом сторонам генетично модифікувати свої організми, залишаючись на певний час простими людьми.
- І багато вас… людей?
Директор Крнон знизав плечима.
— Зараз це дуже важко визначити. Діючих Фабрик залишається все менше й менше. Зв‘язок поміж ними значно ускладнений. Та чого там казати, — згорьовано махнув він рукою, — останнім часом аж ніякого зв‘язку поміж ними немає.
— Гаразд, гаразд, потім розберемось, — зупинив Крнона Кременчук, кидаючи швидкий погляд на Нксу: той розпочинав подавати ознаки життя. — Краще скажи, з якого це дива грдяни так з крчовниками воюють?
— Воюють?! — щиро здивувався директор. — Та жодним чином! Вони хоча й різні течії „Зеленого Пірру” представляють, але живуть у повній гармонії з планетою. А це означає — і з самими собою.
— Та так же! Бачив я цю гармонію! Волосся дибки встає…
— Якщо ви про Великі Перегони розмову ведете, то це — природний процес. Достиглі крчовники є потужними реагентами для реакцій отримання генетично модифікованої плазми, яка в свою чергу йде…
— Стоп! — зісковзнув, врешті решт, зі свого сідала Богдан. — Ти хочеш сказати, що…