Я майже бігом направився до полковника Жихарєва. Через кілька хвилин я знову стояв перед Забраловим. На мені був вільний сіро-зелений комбінезон космічного костюма. Груди випиралися колесом вперед: під комбінезоном на зручних лямках висів зіркоподібний апарат.
— Майор Новиков до польоту готовий! — доповів я Забралову.
— Добре, Германе Володимировичу. На прощання хочу сказати, що, крім гарячого бажання виконати завдання, ви повинні відчути величезну відповідальність за кожен свій вчинок, майоре. Справа не лише в захопленні диверсантів. Головне — не дати в руки паліям війни цього великого винаходу, що може стати найстрашнішою зброєю. «Райдугою» Кедрова ми боремося за мир, за оволодіння космосом, а нам заважають, провокують на конфлікти. Всі великі держави закінчують роззброєння, а світовий фашизм і досі марить про реванш. В агонії він здатний на все. Зараз, коли йде роззброєння, фашистами здійснена диверсія поблизу наших кордонів, це повинно ще більше підняти нашу пильність. Не дати себе обдурити дешевим маневром — головне в нашій роботі. Ясно?
— Ясно, товаришу генерал. Дозвольте вилітати? Забралов накинув на плечі плащ і зробив крок поперед мене в коридор. На маленькому вузенькому дворі шуміла злива, а вгорі майже суцільною канонадою гримів грім.
— Як бачите, — зупинив мене Забралов під навісом під’їзду, — мені довелося спеціально звернутися в бюро погоди і замовити на цей момент грозу і дощ. Ваш відліт залишиться непоміченим. В квадраті 16 384 зараз відбувається те ж саме. Але через дві години там буде повний штиль — врахуйте. Візьміть цей плащ. Він при необхідності може стати невеликим надувним човном, крім того, тут, в кишенях, НЗ їжі і вода. Дійте.
Я потис генералові руку і вийшов на бетонну площадку під шалені струмені дощу, в гуркіт грому і спалахи блискавок. Натягнувши рукавички, я обережно торкнувся великим пальцем правої руки до мізинця. В окулярах засвітилося приємне голубе світло, а в масці-шоломі запахло озоном. Навколо мене з’явилася райдужна сяюча куля. В цю мить спалахнула блискавка. На екранах окулярів я побачив, що вона на мить засліпила Забралова. А коли він знову поглянув на площадку, мене там вже не було. А я ще кілька хвилин дивився, як генерал, вийшовши з-під навісу, підставив обличчя під холодні струмені: безсонна напружена ніч давалася взнаки навіть йому, що звик до найнесподіваніших перевантажень в роботі.
23 травня. В квадраті 16 384
Нарешті я знову маю змогу щось записати. Останні дні були до хвилини і секунди заповнені роботою. Ніколи було й оглянутися. А вчора ввечері Забралов наказав відпочивати. І я перш за все знову відвідав Романа Кравченка в лікарні. Стан його все ще тяжкий. Розривна куля попала йому в ребро під серцем, численні уламки проникли в легені, та Роман вже не втрачає свідомості і був би зовсім бадьорим, якби не прикре усвідомлення того, що його наречена виявилася шпигункою. З його розповіді я дізнався, що довелося йому пережити після викрадення. Ось як це було.
…Кравченко опам’ятався після різкого уколу в руку. Відкривши очі, побачив над собою низьку білу стелю, яскраво освітлену люмінесцентними лампами. Біля високого вузького стола, на якому він лежав, немов приготовлений до операції, стояло кілька чоловіків. Ось один з них, в білому халаті, нахилився над столом — рука Кравченка знову здригнулася від уколу. Кравченко глибоко зітхнув, стримуючи стогін.
— О, у капітана Кравченка залізне здоров’я, — почувся скрипучий голос. — З приємним пробудженням!
Кравченко миттю згадав фальшивого майора Петрова, події на березі і зрозумів все. Він зробив зусилля, щоб піднятися, але тугі ремені міцно і надійно прикували його тіло до вузького прямокутника стола.
— Спокійно, капітане, — самовдоволено вів далі скрипучий голос. — Ваше здоров’я залізне, та моя клітка для вас — сталева. Познайомимось ще раз, капітане. До ваших послуг барон і полковник Клейн, шеф підводного атомохода «Акула». Як бачите, капітане, не всі підводні човни можна знищити вашою «райдугою». І не завжди ми зазнаємо поразки. Бувають і «райдуги», що попадають в зуби «Акулі».
— Найприкріші розчарування породжуються передчасною радістю, полковнику. Я простий військовий інженер, і мій досвід вам нічого не дасть.
— Ого-го! — зареготав Клейн. — Коли б я був таким простим інженером і володів секретом «райдуги», я б давно став володарем всіх континентів. Нумо, згадайте, хто такий капітан Кравченко, — звернувся Клейн до високого матроса.
— Капітан Кравченко, — виступив наперед високий, — кадровий офіцер, льотчик-космонавт вищого класу, інженер, спеціаліст з теорії і практики далеких перельотів. Його батько полковник Андрій Кравченко співробітничав у роки другої світової війни з інженером Кедровим, тоді ж після контузії потрапив у полон до нас. Перша дружина капітана Кравченка померла, і він місяць тому познайомився у Владивостоці з Вірою Михайлівною Смирновою, яка стала його нареченою.
Кравченко довгим ненавидячим поглядом подивився в очі Клейна.
— Не будете говорити? — зігнав посмішку Клейн. — Що ж, спробуємо обійтись спершу без ваших консультацій: наші інженери розгадували і не такі загадки.
В каюту зайшов жовтоокий Курт і кілька чоловік в морській формі. Кожний з них підходив до стола Клейна і обережно клав перед ним костюм Кравченка, апарат, маску-капелюх, черевики, кишенькові речі. Коли Курт з помітним зусиллям ставив на стіл сейф Кравченка, останній відзначив по його наручному годинникові, що з моменту подій на березі минуло близько трьох годин, і став спокійнішим: ще не все втрачено!
— Я дещо розуміюся на таких штучках, — підняв Клейн зіркоподібний апарат зі столу і торкнувся однієї з кнопок. — Ах, чорт забери!
Апарат з грюкотом впав на стіл, а Клейн кілька хвилин витріщеними очима дивився на Кравченка, розмахуючи руками в повітрі — він задихався.
— Загороджувальне поле? — запитав він, нарешті, зніяковіло і злісно.
— Вам видніше, — посміхнувся Кравченко.
— Забрати! — вереснув Клейн, відскакуючи від стола. Підручні барона кинулися до столу, і за хвилину все спорядження Кравченка опинилося в сейфі Клейна.
— Курт! — знову командував Клейн, немов не помічаючи посмішки Кравченка. — Негайно відкрийте сейф цього фанатика. Треба поглянути на схеми, щоб відразу припинити ці фокуси.
Курт Вурст, діючи відмичками першокласних бандитів, почав зламувати сейф Кравченка. Скоро затріщали хитрі замки, і кришка сейфа відскочила. Курт переможно запустив руку в металевий ящик. Кравченко, стиснувши кулаки і закусивши губи, чекав: зараз, через секунду, станеться те, чому він міг би запобігти і про що не мав права попереджувати ворогів.
Курт уже виймав руку з сейфа, коли всередині щось загуло і навколо ящика спалахнуло голубе полум’я «райдуги». Курт заревів від болю, рвонувся вбік і всі побачили, що два його пальці з затиснутими паперами залишились за плівкою блакитної кулі «райдуги», а з цурпалків потекла кров.
Осатанівши від люті, Курт затис поранені пальці здоровими, а лівою рукою шалено рвав з кишені пістолет, щоб розправитись з Кравченком. І тут Кравченко зважився на останнє.
— Команда — сімнадцять! Курс — глибина! — закричав щосили льотчик. — Команда — сімнадцять! Курс — глибина!
Настроєний на його тембр голосу автоматичний пульт управління «райдуги» спрацював безвідмовно: блакитна куля з сейфом блискавично зникла. В каюті на мить запашіла нестерпна спека.
Всі, навіть розлючений Курт, кілька секунд сторопіло дивилися на чорні круглі дірки в столі і підлозі каюти, як раптом звідти з ревінням вирвався могутній стовп води і вдарив у стелю.
Люди з криком кинулися з каюти. Задзвеніли тривожні сигнали бойової тривоги. Кравченко залишився в каюті сам. Його відразу облило солоною морською водою. Вода, спираючи повітря під стелею, швидко підіймалася і стала заливати Кравченка. Ось холодна піна покрила ноги, піднялася до грудей. Кравченко інстинктивно підняв, наскільки це було можливо, голову і майже на рівні очей побачив невблаганну плівку води з плигаючими зайчиками відображених ламп.