— Це ще побачимо! — на весь зал гукнув Сергій. — Десять раундів витримаєте?
— Я в першому перемагаю, — підморгнув Новиков. — Іди готуйся, приречений на поразку!
— Ну, я ж вам! — махнув кулаком хлопець і, як міг швидко, почовгав магнітоходами до ліфта третьої сфери.
Гіпнофон шепоче сплячому
…Сергій міцно спав, не відчував, як сяюча куля плазмольота набирала кожної миті все більшої швидкості. Кабіна амортизатора в коротку мить імпульсивного прискорення відходила «назад», мов затвор гармати після пострілу, потім плавно поверталася на місце. Знову і знову. Тихе колисання приспало юнака, і він спав сном здорової людини. І даремно найчутливіші прилади намагаються вловити слабкість в його тілі. Минають хвилини, години. Але що це? Стрілки приладів заворушилися, посилаючи сигнали в центральну біологічну лабораторію.
— Підняття тонусу серця? — здивовано розглядає блискавку-кардіограму академік Курганов. — Чи не надумав наш юнга прокидатись?
— Це в нього сон такий активний, — посміхається командир корабля Новиков. — Він же, як кажуть, спить і чує: слухає записки мого батька по гіпнофону. Захопився — от вам і підняття тонусу.
Так, Сергій спав і слухав механічний голос гіпнофона. Апарат читав записки майора Новикова. З сторінки на сторінку він байдуже вів підсвідому увагу Сергія далі…
2 червня. Останні вісті
Того дня, коли мені вдалося затримати «Акулу» з усією піратською командою і я летів у «райдузі» на Нову Землю, я почув в ефірі таке, що слід записати. На висоті в 25 тисяч метрів я швидко вирівняв курс і ввімкнув автопілот по заданій кривій. Біле море хмар стало падати вниз. На висоті 140 кілометрів підйом припинився і «райдуга», ввімкнувши двигуни, метеором помчала на північний захід. Прислухаючись до сигналів приладів, що стежили за програмним курсом, я ввімкнув наземний локатор і побачив далеко внизу швидко пропливаючу землю, дуже схожу на географічну карту. Затишним ставочком поблискував Байкал, сріблястими стрічками в’юнилися річки. І чим пильніше вдивлявся я в живу карту рідної землі, тим сильніше охоплювало мене світле почуття радості і гордості за свою країну, яка стверджує мир у всьому світі. Згадалося, як ще кілька років тому я на першому апараті Кедрова вийшов у космос. Завдання Забралова — підрахувати супутників-шпигунів — я виконав за три дні, хоч тих «шпигунів» літало навколо Землі біля двохсот. Палії війни підняли тоді страшенний галас про радянську «агресію», бо вони кожен наш політ у космос вважали агресією. Тоді палії війни схопили облизня і заніміли. Про що вони плетуть зараз, напередодні вильоту першого радянського плазмольота в міжзоряний простір? Я ввімкнув приймач. Спершу заджеркотіли какофонічні звуки якоїсь джазової музики, потім диктор почав говорити про останні космічні польоти на Місяць. Далі я дізнався, що за день до відбуття нашого плазмольота на Марс стартуватиме велетенська ракета «Владар». Виступив ще якийсь західний коментатор і на всі заставки вихваляв новий американський космічний корабель, метою польоту якого має стати встановлення військової бази на Марсі. Дивно було це чути зараз, коли на Землі майже повсюдно досягнута угода про роззброєння. Значить, ще не перевелися віроломні авантюристи, і треба нам бути скрізь напоготові.
Отакі були останні вісті з Заходу. А потім я слухав Москву. Всі радіостанції Союзу розповідали про наш наступний відліт. Капітан першого міжзоряного корабля Юрій Степанович Чуєв влаштував прес-конференцію для радянських і іноземних журналістів і відповів на їх запитання про космічний рейс на Марс, а потім у напрямі зірки Рігель, звідки радянськими астрономами одержані радіосигнали. Конструктор корабля інженер Кедров розповідав про ходові якості корабля, а я слухав і згадував останню зустріч з Сергієм Петровичем. Це для нього, виявляється, я веду записки про поведінку його «райдуги» в атмосфері і космосі. Він вимагає подробиць і подробиць. Про це говорив він мені й сьогодні, коли я здавав звіт Забралову. Генерал мене швидко відпустив, наказавши завтра знову бути в нього.
3 червня. Перед вильотом
Щойно повернувся від генерала Забралова. Поспішаю все записати, бо потім не наздожену подій, які розвиваються знову нечувано швидко.
Коли я зайшов, Забралов якраз щось підраховував. Замислився, не помітив мене. Потім, кивнувши мені на крісло, запалив нову цигарку, встав і натиснув кнопку дзвінка.
Зайшов полковник Жихарєв і доповів, що шеф атомохода «Акула» Адольф Клейн помер від отруєння синильною кислотою. Ампула з отрутою, як виявилося, була в нього приклеєна особливим пластирем до тіла під пахвою. Цю штуку при першому огляді прийняли за родимку і навіть записали, як ознаку.
— Спритний був, диявол, — спохмурнів Забралов. — Це перший наш промах. Далі полковник Жихарєв розповів, що капітан «Акули» Обердорф ніякої жінки на човні не бачив. Вказав лише на Клейна, Вурста та ще п’ятьох диверсантів, які викрадали Кравченка. Всі вони зізналися, але про Ільзу Гофф нічого не знають, крім того, що бачили її на березі.
— А що показує Вурст? — запитав генерал.
— Стверджує, що Смирнова-Гофф була з ними на «Акулі» і загинула під час аварії від дії променя «райдуги». Для перевірки наші судна виловили носову частину підводного човна і з застосуванням всіх засобів біологічної радіолокації обшукали весь квадрат шістнадцять тисяч триста вісімдесят чотири, але трупа жінки, навіть слідів перебування її на човні не виявлено.
— Вона хитріша від Вурста і Клейна. Треба гадати, що Смирнова-Гофф дійсно не була на човні і Обердорф говорить правду.
— Виходить, Вурст, напевне, бреше?
— В цьому я не маю сумніву. Але навіщо це йому потрібно, ми повинні розгадати якомога швидше. Почуваю, що вся ця історія якось пов’язана з відльотом плазмольота.
— Та що ви? — аж підвівся я. — Всі члени екіпажу — перевірені люди.
— Так-то, так, майоре, — важко поглянув на мене генерал. — Вам треба бути особливо пильним під час польоту на Марс. Я підкреслюю — під час польоту від Землі до Марса, майоре. Ясно?
Я відповів, що мені завдання ясне, але й зараз не розумію, в чому ж небезпека. Та наша справа — бути завжди готовими до несподіваного.
Сьогодні ж ввечері був у готелі плазмодрома. Знайомився з усіма членами екіпажу. їх — 9 душ: 5 чоловіків і 4 жінки. І з ким я не говорив, був у захопленні від простоти, доброї вдачі і широкої ерудиції кожного. Особливою жіночою принадністю вразила мене наш хімік Ельвіна Ігорівна Шаньга. Вона щойно прибула з наукового центру в Сибіру і цілу годину розповідала мені про велику хімію Сходу. Виявився в екіпажі і свій веселун та жартівник. Це — кінооператор і радист Корчак. З таким ніде не буде сумно. Та в найбільшому захопленні я від нашого командира корабля Юрія Степановича Чуєва. Він трохи молодший за мене, 27-й рік йому пішов, але такого досвідченого космонавта немає, мабуть, і на всій Землі, його дружина Валентина Дмитрівна прибула на плазмодром з чотирирічним Вітькою проводжати чоловіка й батька. Чудова сім’я. Відпочиваєш, дивлячись на Чуєвих. Я кілька годин вовтузився з Вітькою, познайомив його з моїм Іванком, і вони відразу подружилися.
Останні дні на Землі. А для мене головне питання про те, де зараз Ільза Гофф, так і залишається відкритим. Що покаже цей тиждень, що залишився до дня відльоту?
12 червня. Небезпека супроводжує нас
Закінчився другий день польоту нашого корабля в напрямі Марса. Все проходило нормально. Астронавти, зайняті своїми справами, навіть не мали підозри, яка небезпека загрожувала всьому екіпажеві. Нічого не знав і я. Та вчора ввечері на секретний зв’язок викликав мене генерал Забралов. Він повідомив, що Смирнова-Гофф, агент іноземної розвідки, знаходиться на плазмольоті. Чекістами було встановлено, що вона, після того, як її помічники викрали Кравченка і повезли на «Акулу», спішно прибула в Іркутськ. Звідти на Нову Землю повинна була вилетіти доктор хімічних наук Ельвіна Ігорівна Шаньга. За годину до посадки на літак Шаньга була затримана «санітарним загоном» з метою перевірки. Для «профілактики» їй дали велику дозу довгодіючого снотворного і поклали в психіатричну лікарню під іншим прізвищем. Потім з її документами вилетіла Ільза Гофф. Ні чекісти, ні ті, що особисто знали Шаньгу, не помітили підміни завдяки разючій, рідкісній схожості Шаньги з Ільзою Гофф.