— Але що треба конкретно зробити? — запитав я.
— Приступимо відразу до діла, — сказав Чуєв. — Ти залишайся зверху, давай позивні членам експедиції, а я піду в ґрунт. При максимальному використанні проникаючої дії «райдуги» мені, щоб пройти Марс, вистачить півтори-дві години часу. Домовились? Ну, я пішов!
З «райдуги» Чуєва одночасно вирвались рушійний верхній і пробивний нижній снопи плазми.
Голуба куля опустилася на пісок і зникла, залишивши чорну дірку з оплавленими краями. Я з подивом спостерігав за цим вхідним отвором, який серед рухливих хвиль і воронок піску залишався непорушним.
Через півгодини за моїми сигналами до мене з «неба» спустилися ще п’ять «райдуг» — п’ять членів марсіанської експедиції: геолог, біолог, фізик, хімік і спеціаліст фотосинтезу,’-всі жваво обмінювалися першими враженнями від баченого на Марсі. Вони вже пролітали над замерзлими марсіанськими морями з величезними тріщинами, які здавалися з Землі каналами, над полюсами Марса, де бачили славнозвісні «полярні шапки», які виявилися величезними скупченнями кристалів інею. Одне слово, ще не сідаючи на Марс, астронавти вже знали багато про його таємниці, і тепер розгорілася справжня наукова полеміка, за якою непомітно летів час.
— О, на Марсі вчених і хлібом не годуй, а дозволь їм лише поговорити! — почули ми раптом веселий голос згори.
Всі ми, як по команді, підвели голови і побачили «райдугу» Чуєва, який спускався до нас.
— Звідки ви? — здивувався я.
— З того боку. Марс пройшов по діаметру в рекордний строк, — весело звертався до вчених Чуєв. — Дозвольте доповісти: ніякого ядра Марс тепер не має, залишилися лише його сліди.
— О! Це для мене скарб! — аж скрикнув геофізик Коваленко.
Тепер ясно, що джерелом магнетизму будь-якої планети являється ядро і ніщо більше.
Коли вгамувалося загальне збудження, Чуєв повів за собою загін «райдуг» над планетою. Через годину ми опинилися над яскраво-синім масивом. Ввімкнувши кольорові локатори близької дії, ми побачили, що під нами були повчузі рослини з голкуватим листям. Рослинність була густою, підіймалася на півметра від ґрунту і нагадувала чагарники, віття яких спліталося в суцільний килим, що виблискував на сонці ультрамариновою емаллю.
— Марсіанський ліс! — зауважив ботанік Чорнойваненко. — Я зараз спущуся нижче і роздивлюся на нього зблизька.
Одна з «райдуг» опустилася на невеличку фіолетову галявину серед синього лісу і, блискавичними струменями плазми перевіривши міцність ґрунту, розтанула.
— Ех, так і хочеться зняти маску і поглянути на це диво простим оком, — говорив Чорнойваненко, розсуваючи руками фіолетові кущі.
— Обережно! — раптом крикнув йому Чуєв. — Там до вас щось повзе! Он — в кущах праворуч…
Із густої синяви рослин на галявину висунулося настільки дивне створіння, що я сприйняв його спершу за уламок скелі. Та цей «уламок» мав таку компактну форму з членами, що сумніви мої розсіялися: це була жива істота.
— Гігантська черепаха? — спробував угадати Коваленко.
— Зараз узнаємо, — зробив крок Чорнойваненко до дивної істоти. — Як тут легко рухатися!
І тут сталося несподіване: потвора, що нагадувала відразу черепаху, кенгуру і велетенського трав’яного коника, раптом піднялася на три ноги і пішла на Чорнойваненка.
— Це хижак! — тривожно крикнув Чуєв. — «Райдугу!»
— Не біда! — бадьорився ботанік. — Я ввімкнув зовнішню сітку електрозахисту. Хай нападає.
Але тварина не нападала. Підійшовши впритул до Чорнойваненка, вона зупинилась.
— Чорт зна й що! — з подивом розглядав потвору Чорнойваненко. — Та в неї нема голови!
Я придивився — тулуб тварини дійсно закінчувався тупим зрізом з п’ятьма кружечками прозорих і непорушних очей. Три лапи спереду і одна позаду, що зливалася з хвостом, — ось все, що прикрашало цей дивний кам’яний мішок. Тварина стояла і непорушними очима дивилася на небачених людей. Чорнойваненко простягнув руку вперед і зробив крок до потвори. Зовнішня оболонка його «райдуги» при ввімкненому електрозахисті несла зараз страшну напругу в 140 тисяч вольт, і ботаніку нічого було боятись, якщо тільки потвора складалася з живих клітин. Ще крок — і голубі іскри електричного розряду метнулися в повітрі до безголової тварини. А вона раптом підігнула лапи, тупнула ними об каміння і знялася в повітря. Почулося дзижчання і свист швидкого польоту.
— От так черепаха! — засміявся Чуєв. — Ця безголова потвора полетіла з швидкістю старого літака.
Ми ввімкнули «райдуги» і полетіли вслід за «коником». Внизу швидко пропливали фіолетові масиви рослин, жовті плями пісків, скам’янілі льодовики, рожеві хребти гір. Потім ми помітили, як «коник» круто спустився на одну з скель і зник в круглому отворі. За ним з ущелини в нору кинулося ще з десяток таких «коників».
— Приклад ройового життя комах, — зауважила біолог Михайлова. — Своєрідні умови життя на Марсі змусили все живе пристосуватися до них. Умови тут незвичайні, тому й істота така дивна. В нашу б лабораторію хоч одного такого «коника».
— Ще добудемо, — заспокоїв Чуєв. — Пішли далі. Зробимо бриючий обліт навколо Марса.
Немов кинута сильною рукою жменя прозорого намиста, полетіли «райдуги» вперед і вперед.
Пролітаючи над полюсом Марса, ми були вражені незвичайною красою полярного інею. Це були нескінченні ліси кристалів. Велетенські ламкі споруди з найтоншого льоду — прозорі гігантські віяла, стовпи, квіти, мережива, нитки — так високо і вигадливо підіймалися над ґрунтом, що здавалися справою рук казкового ювеліра. Це були моторошні мертві ущелини, з яких не було виходу.
Наша мандрівка в перший день перебування на Марсі закінчилася на гірському плато, де чорнів круглий висхідний отвір наскрізної шахти, зробленої на Марсі «райдугою» Чуєва.
— Колись Чехов, — вимкнув свій апарат Чуєв, — пародуючи занадто яскраву манеру викладу в творах західних фантастів, писав, що їх герої, діставшись на Місяць, вирішили залишити по собі пам’ять тим, що просвердлили в ньому дірку. І тоді читачі сміялися над пишною заявою мандрівників: «Дірка в Місяці належить англійцям!». А тепер ось кожен з нас може пройти Марс по діаметру за якісь дві години. І дірка в Марсі — не примха, а науковий експеримент.
Я підійшов до отвору шахти. Здавалося, що заглянеш туди і подивишся «крізь Марс». Та в отворі був чорний морок.
— Якби я не поспішав і витримав ідеальну пряму, — сказав Чуєв, — в ствол зараз можна було б кинути камінь, і він перетворився б на довгодіючий маятник всередині Марса. Колись на дозвіллі спробуємо. А тепер давайте покуштуємо гарячої кави.
І ми взялися за перший сніданок на Марсі.
12 липня. Скільки вовка не годуй…
За ці дні ніяких особливих випробувань «райдуги» проводити не доводилося, за винятком хіба «походів» у моря зибучих пісків, де ми знайшли величезне родовище гігантських алмазів. Характерна риса: після проходження «райдуги» в рухливій сипучій масі залишається міцна труба з сплавленого піску. З часом при дальнішому освоєнні Марса можна буде в такий спосіб «закріпляти» піски і пливуни.
На третій день перебування на Марсі почули по радіо новину: американська ракета «Владар» втратила управління і, вже не скоряючись волі людей, на повній швидкості почала виходити за межі Сонячної системи. Капітан Чуєв запропонував свою допомогу. Ракета «Владар» довго не відповідала. Нарешті, порадившись з Землею, американські космонавти відмовились від допомоги і прийняття на борт Ільзи Гофф. Коли ж капітан Чуєв удруге запропонував інженерну допомогу, з ракети «Владар» прийшла груба відповідь: «Кожного, хто наблизиться до «Владаря», ми розстріляємо атомними снарядами».
Найсильніше враження справила ця відповідь на Ільзу Гофф. Гадаючи, що тепер з нею буде покінчено, вона почала благати дозволу покаятися перед всім екіпажем. Космонавти вирішили вислухати шпигунку після відльоту з Марса. Плазмольот тепер ішов у космосі, поступово виходячи з Сонячної системи, і сама Ільза Гофф не здавалася більше небезпечним ворогом. Після довгих міркувань було вирішено залишити Ільзу Гофф на борту корабля з обмеженими правами. Всі по-людськи вірили, що в незвичайних умовах польоту Ільза Гофф поступово повернеться на шлях розуму. Та сталося інакше. Одержавши дозвіл на вільне переміщення по плазмольоту, Ільза Гофф в ті години, коли корабель проходив поблизу Венери, небезпечно поранила головного механіка Кудрявцева, заволоділа одним з апаратів і через магнітну катапульту викинулася в простір. На кораблі була об’явлена тривога. Спершу я сам приготувався наздоганяти втікачку. Розрахунок у неї був простий: при повних запасах енергії на «райдузі» за кілька днів можна було досягти Землі. Та після перевірки виявилося, що Ільза Гофф захопила апарат Чуєва, в якому запаси дейтерію були використані при наскрізному проходженні Марса і наступними польотами майже на дві третини.