І не треба особливих пояснень, чому, наприклад, в тій же Абхазії рідко зустрічаються хвороби серцево-судинної системи, крові і кровотворних органів, нервової системи, ендокринного апарату, дихальних шляхів та інших захворювань, яких на рівнинах поки що багато. Ще в тисяча дев’ятсот п’ятдесят дев’ятому році в селищі поблизу Ісфагана в Ірані помер стодев’яностоп’ятилітній іранський селянин Саїд Алі Салехі. Це була тоді межа довголіття на Землі. Він все життя жив у горах і за все життя нічим не хворів, розумієте?
— Навіть на нежить? — навмисне недовірливо сказав Курганов, під’юджуючи свого колегу на дальше пояснення. — Якось не віриться, Юрію Олексійовичу.
— А я вам кажу, що не хворів! — запалився Петровський. — Нічого було йому хворіти там, в горах, де життєдайних негативних іонів більше, ніж на рівнинах. В гірській місцевості повітря завжди високо іонізоване, краще проводить електрику. Там активніше йде утворення негативних іонів від безперервного впливу на молекули газів ультрафіолетового і корпускулярного випромінювання сонця, радіоактивних речовин ґрунту, космічних променів та інших іонізаторів атмосфери. Ось чому в горах завжди легко дихати…
— Але такого повітря, як тут, — захоплено сказав, дихаючи на повні груди, Курганов, — нема ще в жодній гірській долині Землі.
— Буде, Олексію Платоновичу, обов’язково буде! — переможно відійшов від покладеного на лопатки Сергія дід Юрій. — Тут наш спектрометр аероіонів зареєстрував близько двох мільйонів негативних іонів в одному кубічному сантиметрі. І це — в будь-якому куточку Сергуса-один. А шкідливого озонування нема, розумієте?
— Не зовсім, — сів на піску Сергій. — Значить, іонізація може бути шкідливою?
— Все шкідливо, що береться над міру, — підхопив думку Юрія Чуєва Курганов. — Як і наші загоряння під цим голубим сонцем. Треба більше рухатись. Це голубе світило і є тут головним іонізатором атмосфери, його потужні ультрафіолетові випромінювання слабшають лише на чотирнадцять годин, коли світить Зірка Золотого Крила з її життєдайними випромінюваннями. Сергусіяни самі створили таку сонячну систему, яка всіма властивостями сприяє надзвичайному довголіттю.
— Та й не в сонцях лише справа, — заперечив Новиков. — Адже весь Сергус-один покритий сіткою потужних іонізаторів і регуляторів. Ось взяти хоча б це озеро. Це теж іонізатор.
— Так, у цьому нам є чому повчитись у наших друзів, — згодився Курганов. — От повернемося додому і візьмемося за справу.
— Доки ми повернемося, там без нас відбудеться ціла революція в перетворенні природи, — замислено подивився в небо Юрій Чуєв. — Адже наш плазмольот вже давно доставив на Землю подарунок сергусіян — розрахунки по створенню іонізуючих штучних сонць. Та про це як дізнається наш старійшина науки Кедров, він усе людство мобілізує на боротьбу за довголіття. Доки ми летіли на Сергус, на Землі минуло близько ста років. Як хочете, а я вірю в те, що на Землі вже діють надпотужні іонізатори на тих штучних теплових сонцях, про які ви мені розповідали. Та за цей час люди Землі вже, мабуть, так змінили атмосферу планети, що вона стала кращою і здоровішою за сергусіянську!
— І люди на Землі вже живуть довше? — запитав про своє заповітне Сергій. — Як хотілося б, щоб, повернувшись, ми застали живими тих, з ким прощалися!
— Гадаю, що застанемо, Сергійку. Он наші кити науки Олексій Платонович та Юрій Олексійович провели розрахунки, які показують, що люди Землі з допомогою сергусіянських іонізаторів років за двадцять-тридцять змогли підняти наявність іонів в атмосфері планети до мільйона одиниць на кубічний сантиметр. Наш шановний Олексій Платонович запевняє, що цього досить, щоб знищити всі шкідливі мікроби на всіх континентах, а людський організм врятувати від старіння на двісті-триста років. А доки ми повернемось, земляни і не того ще доб’ються.
— Уявляю себе двохсотрічним парубком, — засміявся Сергій. — А двохсотрічні дівчата будуть ще бадьорими?
— Люди не будуть помічати віку і залишаться міцними і бадьорими на кілька століть, як наші друзі-сергусіяни.
— О! — поглянув на годинника Новиков. — Через три хвилини — початок свята Ранкового Привіту.
— Підготуємося, товариші! — піднявся Юрій Чуєв.
Всі астронавти поспішно піднялися і, одягнувши білі накидки і зручні сандалі, стали півколом біля озера.
Очі людей звернулися в чисте і прозоре небо Сергуса. А воно в цю хвилю було повне фарб і світла. Легкі пір’ясті хмарки, з одного боку рожеві від Зірки Золотого Крила, яка вже сховалася за небосхилом, і ультрамаринові з другого від сяйва Сонця Голубих Променів, м’які переходи від рожевих до голубих тіней створювали дивовижно красиву і свіжу картину сергусіянського ранку.
— Летять! — першим помітив у небі кілька світлих крапок Сергій. — Всі білі. Це родина Леїв.
— Красиво летять! — як завжди, захоплювався кінооператор Корчак, направляючи в небо об’єктив портативної кінокамери. — Які кадри!
— Що там ваші кадри! — похапки схилилася до мольберта Ксенія Василівна Євсєєва. — От картина в мене буде справді незвичайна: крилаті люди в небі! Білосніжні, мов у лебедів, крила, голубий фон неба, рожеві хмари… Е! Та що ви розумієте в живопису, бездушний фотограф…
Політ сергусіян був, справді, на диво красивим. П’ятеро крилатих людей, широко розкинувши руки, до яких були зручно припасовані крила літальних апаратів, ледь зігнувши ноги з білими віялами від колін до ступнів, у гордому нахилі вперед пливли в повітрі. Величезні білі крила підіймались і опускались плавно й велично або в широкому розмахові залишалися непорушними.
— Пробував я на тому тижні на літальному апараті Лан літати, — тихо звернувся Сергій до Шао Лі, відводячи друга трохи вбік. — Нічого не виходить. Ніяк не міг вловити моменту, коли треба підключати допоміжний механізм, що на спину одягається. Махав-махав крилами, піднявся вгору метрів на три, а тоді сторч головою! І досі шия і спинні м’язи болять. Тому мене дід Юрій і на лопатки так легко поклав. Якби не це, я б йому!
— Говори! — посміхнувся Шао Лі. — Сергусіяни з дитинства на тих апаратах літали, як ми, бувало, на самокатах каталися. Там, крім сили, звичка потрібна, автоматизація рухів, як у додержанні рівноваги при їзді на велосипеді. І все це треба в думці координувати з дією кібернетичного механізму, що в разі потреби, виконуючи команду думки, або допомагає рукам і ногам, або жорстко фіксує крила і стабілізатори на ногах при ширянні в повітрі. Я придивлявся, знаю. А ти з першого разу захотів вразити Лан своєю вправністю?
— Та хіба я для неї? — зашарівся юнга. — Подумаєш! Та я на неї… Вона на мене й не дивиться…
— Ой, юнго, юнго! — примружився Шао Лі. — Залишиш ти своє серце на Сергусі. Це вже я точно передбачаю. Ну, чого дивишся, мов яструб на бідного горобця? Ходімо до гурту. Бач, он Леї вже спускатися збираються.
Над озером у плавному ширянні коло за колом знижувалися сергусіяни. Ось всі вони нараз перейшли в круте піке і за хвилину, складаючи за спиною крила, вже стояли на березі перед астронавтами.
— Світлий привіт дорогим братам Землі! — гучно і шанобливо мовив високий і ставний Дуг Лей, голова родини. Однією рукою він вказував у небо, другу приклав до серця.
— Бажаємо вам вічної ласки Зірки Золотого Крила і Сонця Голубих Променів! — по-сергусіянському відповів найстаріший з астронавтів академік Курганов і першим зробив крок назустріч друзям.
…Кожного разу, коли сходило Сонце Голубих Променів, прилітала до озера родина Леїв. їй сергусіянськими вченими було доручено підготувати землян до безпечної подорожі по сергусіянській планеті і відкритого спілкування з її населенням. Після тої пам’ятної події, як плазмольот «НБК-119», вимкнувши термоядерні двигуни, в супроводі сергусіянських всюдиходів, бо фотонна ракета залишалася на орбіті, спустився на Сергус-1, минуло за земними розрахунками близько двох місяців. Ще знаходячись на шляху до Сергуса-1, астронавти і сергусіяни вивчили мови, познайомились з історією розвитку суспільств. Правда, за чотирнадцять місяців польоту від залізної зірки до сергусіянської планетної системи кожен з землян більшу частину проспав у кабінах електросну. Та гіпнопедичні агрегати і під час сну робили свою справу. Люди вивчали мови, оволодівали досягненнями науки сергусіян, і тепер навіть наймолодший з них — Сергій Чуєв — вже міг би позмагатися в ерудиції з будь-яким академіком Землі, хоч за віком став лише дев’ятнадцятирічним юнаком.