Задовго до посадки плазмольота сергусіяни приготували для земних астронавтів цілий табір з численною апаратурою і пристроями для поступового адаптування організму людей до умов життя на Сергусі-1. Навколо мальовничої долини, де розташувався табір астронавтів, були встановлені потужні регулятори іонізації повітря. Людям, які звикли до незначної кількості аероіонів, найздоровіше повітря Сергуса-1 без підготовки могло стати небезпечним. І величезні вентилятори, встановлені навкруги табору, безперервно посилали в долину потужні струмені гарячого вугільного пилу. Так створювалися позитивні іони, яких в атмосфері Сергуса-1 було зовсім мало. Цей пил здавався астронавтам легким димком від доменних печей, а повітря здоровим і чистим, як на високогірних курортах Кавказу. На Сергусі-1 кисню в повітрі було майже втричі більше, ніж в атмосфері Землі, а барометричний тиск нижче земного, і астронавти почували себе прекрасно. Більше сорока разів над табором змінювали одне одно сергусіянські світила, і з кожним таким «днем» все повільніше працювали вентилятори, все менше важких іонів попадало в легені гостей з Землі. І з коленою годиною краще, міцніше відчували себе астронавти: адаптація організму підходила до кінця. В табір один раз на сергусіянську добу прилітав капітан фотонної ракети Дуг Лей з родиною: дружиною Ерлібою, сином Гіфром і онуками Лан і Дафром. З наближенням властивостей повітря в долині до загальних властивостей атмосфери Сергуса-1 родина Леїв гостювала в таборі все довше і довше. Крім того, земляни щоденно бачилися і говорили з іншими сергусіянами в кулеподібній кабіні апарата по передачі думок.
Біля цього апарата, встановленого в таборі в перший же день перебування людей на Сергусі-1, Сергій просиджував цілі години, розмовляв, обмінювався думками з багатьма жителями Сергуса-1, але безпосередніх побачень з родиною Леїв завжди чекав з нетерпінням.
З великою пошаною і хвилюванням розмовляв молодий інженер-радист плазмольота Сергій Чуєв з старими Леями, Дугой і Ерлібою. їх синові Гіфру за земним літочисленням майже три століття минуло, але зовнішньо він був не старший за тридцятирічного Юрія Чуєва, а вісімнадцятирічні близнюки — весела Лан і дивовижно спокійний Дафр — здавалися Сергієві майже дітьми, учнями школи другого ступеня… І ось тепер, коли родина Леїв в сорок перший раз прилетіла в табір астронавтів, Сергій знову з подивом відзначив, що ніяких ознак старості на обличчях, в будові тіла і рухах сергусіян нема. Всі п’ятеро, одягнуті в легкі вільні накидки, які вигідно підкреслювали стрункість постатей і красу м’язів, рухливі і бадьорі, нагадували ровесників і старших товаришів Сергія. От хіба що у старого Дуга і його дружини Ерліби ледь помітніші зморшки біля очей, строгіші погляди, спокійніша та врівноваженіша мова.
Поки Дуг говорив з Кургановим, Сергій уважно придивлявся до літальних апаратів сергусіян. Складені крила апаратів являли тепер тугі сувої завтовшки з руку, які тяглися від плеч і до п’ят. Кібернетичні механізми за спинами були не більшими за учнівські ранці. Все було начебто дуже просто, а от літати Сергій так і не навчився…
А як хотілося б ширяти в небі поряд з Лан! Крила її літального апарата були білими й пухнастими, як тільки-но народжений іней, і в повітрі Лан нагадувала Сергієві білу голубку.
Вже минуло немало часу з дня першого знайомства Сергія з Лан, але молодий інженер ніяковів і зараз, зустрічаючи погляд неземної дівчини. Великі чорно-сині очі Лан, які він вперше побачив у своєму «видінні» на плазмольоті, бентежили Сергія все більше і більше. Після того, як Сергій необачно похвалився Степанові Климовичу Синицину, що він своїм поглядом доведе Лан силу своєї думки, дівчина стала дошкуляти молодому землянину несподіваними розкриттями його найпотаємніших думок. І Сергій, зустрічаючи погляд Лан, намагався тепер ні про що не думати або навмисне викликав у пам’яті найважчі формули сергусіянської, теорії до реакції анігіляції. Та Лан, мабуть, розуміла все і лише посміхалася…
З Гіфром Сергій почував себе певніше, але дружньої відвертості з ним соромився: все-таки молодому сергусіянину було близько трьохсот років. А надзвичайно спокійний і врівноважений брат Лан, Дафр, сам намагався подружити з Сергієм, і його увага завжди була приємна.
Сьогодні Дафр і Лан самі першими підійшли до Сергія і вільно заговорили мовою землян. Молодий інженер плазмольота вже вивчив мову сергусіян настільки, що міг вільно говорити з новими друзями, але розмова «по-земному» радувала його ще більше.
— Цього разу ми прибули до вас з дуже хорошою звісткою, — сказав Дафр з ледь помітним акцентом. — Як тільки зійде Зірка Золотого Крила, ви всі можете покинути табір і прибути в Місто Легкого Подиху, столицю Сергуса-один, а потім відбути в подорож по планеті.
— Значить, нашому карантину кінець? — заблищали очі Сергія… — Тепер ми подорожуватимемо по Сергусу, як по Землі!
Ти чуєш, Шао Лі?
— З тою різницею, — зауважила Лан, — що коли б ви залишилися на Сергусі, ви б жили стільки, скільки й ми.
— Тепер і на Землі люди житимуть кілька століть, — сміливіше глянув Сергій в очі дівчині. — А згодом ми й вас по довголіттю переженемо.
— Ви вважаєте, — звертався в цю мить Новиков до Дуга Лея, — що ми вже підготовлені до безпосереднього спілкування з сергусіянами?
— Гадаю, що так, — відповів Дуг. — Ніяких захисних заходів тепер не потрібно. Зараз ми зробимо останні дослідження стану вашого здоров’я, а через чотирнадцять годин сюди прибуде делегація старійшин Сергуса-один і почесний ескорт нашої молоді.
За хвилину всі астронавти, оточивши гостей щільним гамірливим колом, вже поспішно йшли до палаток табору.
Серце співає в польоті
— Слухайте, Лан, — несміливо затримав за лікоть сергусіянську дівчину Сергій. — А що, коли мені ще раз спробувати політати на вашому апараті?
— Політати? — загорілися в чорно-синій безодні очей дівчини насмішкуваті іскри. — Погратися, значить?
— Та я, може, не так сказав. Вибачте. Я далекий від того, щоб такий політ за іграшку вважати. За ці дні я багато думав про керування апаратом у повітрі. Пробував навіть моделювати кожен свій рух, координувати його в думці з дією кібернетичного механізму. Тепер, здається, візьму і відразу полечу, розумієте?
— О, це вже успіх, — схвально посміхнулася Лан. — Головне — виховати в собі готовність до самостійного вільного польоту.
— Та я ж і на планерах на Землі літав! — похопився Сергій. — Це трохи схоже на ваш літальний апарат…
— …Е, ні! — стала серйозною Лан. — Якраз між вашим планером і нашим апаратом майже нічого схожого нема. Кабіна планера відокремлює вас від простору. Ви керуєте машиною, яка є посередником між вами і стихією. Так? Ви не відчуваєте всім єством найменших подихів вітру, які сприймаються крилами планера, склом, за яким ви сидите. А літальний апарат не стільки посередник між людиною і стихією, як друг людини, бо підкоряється командам її думки.
— Та я це розумію! — гаряче запевнив Сергій. — Коли я, приміром, виходжу з піке, я думаю про введення в дію тих чи інших апаратів на крилах, кібернетичний механізм виконує моє бажання, і я поступово переходжу в «гірку». Правильно?
— Правильно. Але варто лише на мить розгубитися при цьому, і кібернетичний механізм сам візьме на себе управління польотом, вибере найвигідніше положення і спустить вас на землю, мов баласт. Розумієте? Я б не хотіла, щоб з вами таке сталося. Коли у нас хто не зуміє керувати апаратом і віддається на волю механізму, це вважається…