— Я зрозумів! — перебив Сергій дівчину. — Політ на вашому апараті — це серйозне випробування сили, вміння блискавично орієнтуватися в польоті, а головне — випробування на ясність і силу розуму. Так?
— Так, — довгим поглядом відповіла Лан. — Та добре літати на апараті, вміло керувати механізмом-це лише початок в підготовці до справді вільного польоту. Адже наш літальний апарат — це найдійовіші ліки від старіння м’язів. На Сергусі-один майже всі роботи виконуються машинами. Нам доводиться думати про фізичну культуру, як про ліки від фізичної слабості. А політ на нашому апараті — це чудова фізкультура. У нас навіть такі змагання влаштовуються. Вилітають кілька сот людей у двогодинний політ, а потім за показаннями приладів на кібернетичних механізмах встановлюються переможці. Хто найменше використав енергії, хто найменше користувався допомогою механізму, той і переможець. На Сергусі-один є близько двохсот спортсменів, які зовсім не користуються допомогою механізмів. Літають завдяки силі і вмінню, як птахи, розумієте?
— Навчусь колись і я так літати, — весело сказав Сергій. — А поки що мені цікавіше підкоряти думкою механізм.
— Раніше у вас сміливіші плани були! — обпалила поглядом юнака Лан. — Ну, що ж. Підкоряйте тепер хоч механізми. Зараз і спробуєте?
— Давайте зараз, — вхопився за пропозицію Сергій, відвертаючись від дівчини, щоб вона не помітила нового спалаху зрадливого рум’янцю на його щоках. — Егей, Шао Лі! Зажди. Я зараз спробую літати.
Шао Лі відстав від гурту друзів і підійшов до Сергія. Лан, точними рухами звільняючись від лямок на грудях, поясі й ногах, крадькома поглядала на молодого землянина: чи не передумав він демонструвати своє вміння перед всіма своїми товаришами і гостями?
Та Сергій вже скидав для зручності накидку, щось міркував, придивляючись до апарата.
— Ось що, Сергію, — пошепки, на вухо другові сказав Шао Лі, — ти уяви, що летиш на «райдузі». У всіх нас вже є навички автоматичного керування «райдугою» в польоті. Але ми, звільняючи думку, керуємо апаратом з допомогою рук, а тут навпаки. От ти й моделюй кожну команду думки з допомогою рук. Маніпуляцій пальцями ніхто не помітить, а тобі це допоможе хоч в перші хвилини польоту, доки освоїшся. Зрозумів?
— Правильно! — зрадів Сергій. — Спасибі, Шао… Ну, товаришко Лан, давайте ваші крила.
— Ого, як ви офіціально заговорили! — засміялася Лан. — Заждіть трохи. Треба ж перевести всі регулюючі пристрої на силу дії відповідно до вашої ваги. Яка вона, ваша вага?
— Шістдесят чотири кілограми, вісімсот грамів, — згадав про ранкове зважування Сергій. — Хіба це так важливо?
— Головна умова легкого польоту, — відповіла Лан, переставляючи на апараті кілька важелів. — От спробували б ви літати, коли апарат настроєний на мою вагу в п’ятдесят три кілограми, і довелось би скрізь докладати зайві зусилля. А тепер — будь ласка.
Сергій повільно, перевіряючи зручність кожної лямки, одяг наспинний апарат. Мовчки і зосереджено припасував він і віяла-стабілізатори на ноги. Відійшовши вбік, на невеличкий горбок, Сергій подивився вниз на озеро, трохи зігнув у колінах ноги і розкинув руки. В ту ж мить, виконуючи його думку, з легким шерехтінням розкрилися широкі крила, еластичні півкільця м’яко, але міцно обхопили кисті рук. На ногах в сторони і назад під прямим кутом піднялися стабілізатори.
Легкий вітерець з озера, здавалося, відразу посильнішав. Його подихи відчутно вдаряли під крила, штовхали Сергія назад. Не оглядаючись на друзів, Сергій уявив себе в «райдузі» і, майже падаючи, низько нахилився вперед, стис великі і вказівні пальці. В думці було одне: стрімке зростання швидкості.
За спиною засвистів, застугонів потужний струмінь викидуваного апаратом назад повітря, Сергія зірвало з місця, і він, немов обіймаючи великими крилами алею, що летіла назустріч, блискавично шугонув до озера.
Сергій не чув зляканого зойку Лан, не бачив, як на її голос обернулися всі астронавти і гості. Відчуваючи нестримну радість від того, що апарат слухняно виконує його найменше бажання, Сергій набрав граничної швидкості на бриючому польоті, а коли перед очима майнуло дзеркало озера, перейшов у майже вертикальну «свічку». Звичний до десятикратних перевантажень, Сергій з «свічки» перейшов у навальний штопор над табором, потім знову знявся до хмар і ввійшов, здавалося, у безконечну мертву петлю.
— А мені здалося, що він розіб’ється! — схвильовано говорила Лан, до болю стискуючи плече Шао Лі.
— Нічого з ним не станеться, — обережно звільнився від її руки Шао Лі. — Сергій в центрифузі і двадцятикратне перевантаження витримує. А тут і десятикратного немає, бо у вас тяжіння слабше від земного. От і бавиться, як повітряний бешкетник. Ось хай спуститься, я йому!
— Не треба! — щасливо посміхнулася Лан. — У нас такі фігури роблять лише найсильніші спортсмени, та й то після тривалої підготовки. А він — відразу. Розумієте?
— Ну, звичайно! — в’їдливо посміхнувся Шао Лі. — Всі наші космонавти теж здатні робити фігури вищого пілотажу в «райдузі», але на вашому апараті і так відразу — це міг лише Сергій. Не інакше, як ним рухало щось сильніше за звичайне бажання політати. Як ви гадаєте?
— Я? — зашарілася, мов маків цвіт, юна сергусіянка. — Я… Я не думала про це. Хоча… Ну, про це я сама йому скажу!
— Правильно! — вже дружньо посміхнувся Шао Лі. — А то наш інженер-радист на цьому не заспокоїться і весь час буде чекати на випадок, щоб довести силу своєї думки перед вами. Ще щось утне.
— Так то ж коли було! — розсміялася Лан. — За цей час ваш друг настільки змінився, що сердиться, коли я йому нагадаю про тодішні наміри. Але що з ним, ви бачите?
Шао Лі звів очі вгору й побачив, що Сергій з «мертвої петлі» перейшов у вільне падіння. Крила апарата, мов неживі віяла, безвільно колихалися від потоків зустрічного вітру, тіло Сергія безладно переверталося через голову.
Знову бавиться. Перед землею вирівняється.
Немов почувши слова Шао Лі, Сергій за кілька метрів від землі вирівняв політ, вимкнув реактивний двигун апарата і став набирати висоту повільними помахами широких крил. Припинилося свистіння реактивного струменя, і навкруги запала незвичайна тиша. Знизу долинали виразні голоси астронавтів, що стежили за польотом Сергія. А він, піднявшись високо над табором, повністю вимкнув допоміжні зусилля апарата і залишився віч-на-віч з потужними подихами вітру. М’язи рук відразу напружились. Здавалося, що досить зробити найменший невірний рух, і він, мов підстрелений яструб, упаде вниз. Та Сергій і далі робив повільні помахи крилами або ледве ворушив ними і летів, летів уперед. Нарешті, прийшло воно, справжнє вміння вільного польоту!
На якусь мить Сергієві згадалося, як він ще хлопчиком на Землі вчився кататися на ковзанах. Цілий тиждень він безперестанку падав, приходив додому з розбитими колінами, а одного дня став на ковзани і відразу вільно пішов коло за колом по катку.
Невідчувана раніше радість польоту сповнює тепер серце Сергія. Так он воно що! От як почувають себе птахи в польоті! Аж пісню затягнув юнак від захвату. Кілька хвилин у стані найвищого раювання від гри м’язів, від почуття своєї влади над повітряним океаном ширяв Сергій над табором, коли несподівана легка судорога перехопила плечові м’язи.
— Ну, це від незвички, — навіть зрадів цьому сигналові тіла Сергій, — Треба виробити спеціальні вправи для розвитку плечових і спинних м’язів. Агов! Шао Лі! Лан! Іду на посадку.
Знову ввімкнувши допоміжний механізм, Сергій в широкому розвороті знизився над табором і, спланувавши, став, навіть не похитнувшись, між Шао Лі і Лан.
— Хвацько! — жартома схвалив спуск Шао Лі. — Ну, як? Почуваєш себе покорителем стихії?
— Де там! — жартом на жарт відповів Сергій. — Може, й переміг би я молодих сергусіян по фігурах вищого пілотажу, так хтось навмисне знизу послав на мої плечові м’язи судорогу. Мало не впав я з неба до ніг того підступного заздрісника.
— А в нас такого звичаю, щоб юнаки падали до ніг дівчатам, немає, — весело боронилася від жартівливих обвинувачень Сергія Лан. — У нас зовсім по-іншому.
— А як саме? — перехопив Сергій погляд чорно-синіх очей Лан. — Поділіться з невігласами досвідом.