— Ех! Нашим шляховикам хоча б одну таку машину!
— Беріть вже тисячу, щоб на всю вашу Землю вистачило! — чомусь розсердилася Лан. — Невже ви ніколи не забудете ту планету, де люди не живуть, а існують? Сто-півтораста років — і смерть. Та це ж якесь самогубство в дитячому віці!
— Земля — моя батьківщина, — просто, але так твердо, що Лан навіть зупинилась, сказав Сергій. — І я, і мої товариші ніколи не забудемо, хто дав нам життя. Ми повернемося туди, щоб перетворити природу і позмагатися з вами в довголітті.
— З нами? Позмагатися? — якось дивно заглянула Сергієві в очі Лан. — А ви знаєте, яке в нас життя на Сергусах-два і три?
— Ні. А що там таке?
— Це таємниця, Сергію. І така незвичайна, що наші вчені вирішили поки що вам її не розкривати.
— Та чому ж? — аж скрикнув вражений юнак. — Невже ми неспроможні зрозуміти її?
— Майже так. От років через тисячу, коли земляни стануть жити по кілька століть і підготують себе до тієї таємниці, наші вчені не лише розкриють її, а й допоможуть вам до кінця оволодіти нею.
— Знаєте що, Лан, — взяв за руки дівчину Сергій. — Я не повернуся на Землю доти, доки не дізнаюсь про ту таємницю.
— О! — розсміялася Лан. — В такому разі я ніколи про неї не буду й згадувати. І ви назавжди залишитеся моїм гостем, палкий землянине. Ну, досить, Сергію. Жарти жартами, а їсти ж нам хочеться?
— Їсти й справді здорово хочеться. Таємниця отих плодів разюча! — ображено відповів Сергій, вже точно знаючи, що Лан навмисне звела до жарту розмову, яку необачно розпочала з ним, і тепер картає себе за відвертість.
Йдучи за дівчиною в глиб прозорого палацу, молодий землянин вже ні про що не думав, крім таємничого життя на ще двох планетах сергусіянської Сонячної системи. Ну, що там може бути такого незвичайного? Будь-що треба дізнатись, хоч краєм ока заглянути в той світ. Але як це зробити?
…Ой Сергійку, Сергійку, любий герою наш! Тобі здається і ти запевняєш себе в тому, що всі твої думки заполонила невідома таємниця, на яку необачно натякнула молода сергусіянка. Ти ще не хочеш признатися собі в тому, що не це хвилює твоє серце, коли ти несміливо поглядаєш на струнку дівочу постать, перехоплюєш погляд чорно-синіх очей Лан…
Сергій мовчки йшов за дівчиною, перед якою автоматично відчинялися якісь еластичні двері-штори. У великому, з прозорими стінами і стелею залі біля круглого стола з круглою тумбою замість ніжок їх зустріла Тар Лей, мати Лан. Вітаючись з нею, Сергій, як і при першій зустрічі в таборі, не міг стримати подиву. За земним часом Тар Лей було вже більше трьохсот років, але їй ніхто з землян не міг би дати й тридцяти. Мати й дочка були дуже схожими одна на одну, і Сергій кілька разів плутався, не до ладу звертаючись до них, доки всі сідали в зручні крісла навколо стола.
— Я дуже зголодніла, — весело щебетала Лан. — Ну, мамо, що будемо їсти?
— Хай замовляє гість, — усміхнулася Тар Лей. — Можливо, наші страви йому не до смаку і він захоче мати земні страви.
— У мене ідея! — заплескала в долоні Лан. — Хай Сергій замовляє земні страви для нас, а ми для нього — свої.
Обід і справді був чудовим. Сергій їв багато, спробував всі страви сергусіянської кухні, але на диво собі не відчував того обтяження, яке приходить до людини після ситного обіду на Землі і схиляє багатьох до сну. Все тіло сповнилося незнайомим відчуттям моці й бадьорості. Здавалося, що обіду не було зовсім. Перехотілося їсти, от і все.
— Це тому, — пояснила Лан, подаючи Сергієві бокал якогось запашного напою, — що всі наші страви майже відразу і майже стопроцентно засвоюються організмом. Мій батько Гіфр Лей може вам з цих питань читати безконечні лекції. Він же в нас медик і вже готує роботу про відмінні особливості кишечного тракту у сергусіян і землян внаслідок великої різниці між продуктами харчування.
Та Сергій вже майже не дослухається до слів дівчини. Всю його увагу захопило нове видовище. Тільки-но всі піднялися з-за столу, його кришка раптом перетворилася у велику лійку з трубою посередині. Весь посуд м’яко ковзнув у круглий отвір, а натомість з’явилася механічна рука, витерла стіл, сховалася, а стіл набрав попередньої форми і заблищав полірованими поверхнями.
— Мов скатерть-самобранка! — дивувався землянин. — І подасть, що хочеш, і сама прибере після тебе. Жаль тільки, що такого стола з собою в кишеню не візьмеш.
_- А навіщо його з собою брати? — заперечила Лан. — На всіх саморушних дорогах у кожному павільйоні є такі фабрики-кухні. Де хочеш, сідай і підкріпляйся.
— І в фотонних ракетах теж так?
— Навіть у наших всюдиходах ви побачите подібні столи. До речі, ми через кілька ваших годин і відправимося на всюдиході в Місто Легкого Подиху. А тепер — відпочивати. Пропоную вам подрімати он в тій кімнаті. Ліворуч — моя бібліотека. Якщо захочете — візьміть щось почитати або послухати. Поряд з кожною друкованою книжкою лежить і її озвучена копія у вигляді мікроплівки. Апарати для прослухування на тумбочці біля канапи. Ну, як у вас на Землі кажуть, до скорого побачення!
— Буду радий незабаром подивитися вам в очі, — по-сергусіянському попрощався Сергій і попрямував у вказану Лан кімнату.
Закривши штори, хлопець вже зібрався був лягти подрімати, як раптом нова думка обпекла йому мозок.
Бібліотека! Не може бути, щоб в бібліотеці Лан не було нічого про Сергус-2 і Сергус-3. Треба негайно скористатися пропозицією дівчини, доки вона сама не здогадається запропонувати йому книги.
Сергій поспіхом вийшов з кімнати і зайшов у бібліотеку Лан. Ні звичайних для землян стелажів з книгами, ні шухляд з каталогами тут не було. Біля широкої прозорої стіни стояв стіл з невеличким екраном проти зручного крісла — і все. Сергій згадав пояснення сергусіян про свої бібліотеки, впевнено сів у крісло й подивився на екран.
В ту ж мить екран засвітився м’яким зеленим світлом, і по ньому знизу вгору повільно поповзли крупні написи по-сергусіянському: «Художня література», «Суспільно-економічна», «Медична», «Педагогічна», «Ботаніка», «Біологія», «Науково-технічна»…
— Стій! — зажадав у думці Сергій, і напис зупинився перед очима. — Щось про новітню техніку на Сергусі-два…
На екрані з’явилося кілька назв книжок про досконалі установки по виготовленню хімічних речовин з заданими властивостями, про штучне створення живої матерії, про нові методи в керуванні реакціями анігіляції.
— Ой, не те… — поспішив у думках Сергій. — Треба повернутися до біології.
Написи на екрані поповзли вниз, засвітилося крупне слово «Біологія», потім щезло, а натомість покірні бажанню юнака з’явилися назви книг про біологічне життя на Сергусі-2.
«Умови переходу органічного життя в кристалічне», — раптом різонув Сергія дивний напис, і він зупинив його на екрані. В столі почувся тихий мелодійний звук, відкрилася шухляда, і хлопець побачив товсту книжку з цією ж назвою, а поряд — невеличкий блискучий диск — мікроплівка з записом тексту на голос.
Вирішивши за краще не читати, а почути й побачити ілюстративний матеріал на екрані, Сергій похапцем опустив блискучий диск в щілину під екраном. На екрані відразу з’явилося зображення планети Сергус-2. Та не встиг Сергій ще добре й розгледіти те, що було на екрані, як йому на плече лягла чиясь легка рука.
— Лан? — поклав свою долоню на руку дівчини юнак. — Вибачте, будь ласка. Я розумію, що це погано, але не міг втриматися від спокуси. Вибачте це мені, як землянину, якого все надзвичайно цікавить.
Сергій говорив ще щось, але вже погано розумів свої слова. Дівчина не забирала своєї руки з його долоні, і серце юнака застугоніло так, що, здавалося, його палкі удари лунають зараз на весь палац. Сергій підвівся з крісла і навіть не помітив, як згас при цьому екран. Великі довгасті чорно-сині очі Лан притягали, мов безодня, в яку він летить з якоїсь неймовірної висоти.