— О! — з повагою сказав сергусіянин. — Люди Землі — сміливі й сильні. У вас крилаті мрії і залізна воля.
— А так. На Землі було достатньо перепон з боку самої природи, щоб викликати в людини сили до боротьби за себе.
— Ви хочете сказати, що на Сергусі стільки природних благ, що людині з її природною потребою боротьби у нас буде просто нудно?
— Аж ніяк! Ми своє майбутнє, саме найдальше, найзабезпеченіше ніколи не уявляємо якимсь нудним раюванням. Людська культура і потреби людини не мають межі в своєму розвитку і вдосконаленні. Адже у вас нема таких, щоб їм було нудно?
— У нас всі потреби людини органічно злилися з досягненнями науки і техніки, і нам було б нудно тоді, коли б повернулося минуле. А от для людини Землі при різкому переході до наших умов життя вони здалися б, мабуть, якимсь суцільним курортом…
— Ну, тепер ви самі захищаєте мою думку, — сміявся Курганов. — Людям Землі самим треба будувати своє майбутнє, а не перескакувати через ступені розвитку і перелітати до вас на готове. В цьому — зміст життя.
Згадуючи цю розмову вчених, Сергій спершу дивувався майже казковому благоустрою планети, але потім його охопив неспокій. Цю невловиму внутрішню тривогу не могли заглушити навіть безконечні розмови з коханою Лан. Чим більше чудес бачив Сергій далеко від рідної Землі, тим сильніше зростало бажання швидше повернутися додому й домогтися того, щоб Земля стала такою ж, як Сергус. Ось чому і підземні заводи-автомати, і виготовлення мінеральних добрив без участі людини, і повсюдні іонізатори, і фотонні ракетодроми, і реактори по створенню антиречовини, і установки по виготовленню, наприклад, з простого піску будь-якого елемента — все це захоплювало молодого землянина своїм розмахом і роз’ятрювало його серце невгасимим бажанням все перейняти для рідної Землі.
Прекрасна і розумна Лан помічала все, що робилося з Сергієм, і, як могла, намагалася його розраяти. Коли Сергій став особливо часто замислюватися, Лан запропонувала йому побувати в одній з сергусіянських шкіл.
І там Сергій побачив і почув багато такого, що не лише розраяло його, а й захопило всю його увагу.
В сергусіянській школі, де вчилися діти десятирічного віку, Сергій потрапив на урок вищої математики. Бачачи, як діти вільно оперують знаннями, відповідаючи на запитання вчителя. Сергій зрозумів, що методи навчання, які лише намічалися в практиці шкіл на Землі, тут давно досягли вищого розвитку. Всі сергусіянські діти ще вдома оволодівали вмінням читати, писати і рахувати, а в школі за методами операційної логіки з перших класів вивчали найскладніші науки. Ще кілька тисячоліть тому в сергусіянських школах вчителі стали звертати основну увагу на розвиток розумової діяльності дітей, на вдосконалення технології мислення. Прийоми й способи мислення вчених сергусіян відтоді не вмирали разом з людиною, а ставали надбанням нащадків.
Взявши в руки підручник по технології мислення і ознайомившись з кількома описами прийомів і операцій логічного мислення відомих сергусіянських вчених при вирішенні задач вищої математики, Сергій майже блискавично розв’язав усі задачі з сьогоднішнього завдання дітям і ще з більшим інтересом став стежити за ходом уроку. А вчитель уже почав виклад нового матеріалу, використовуючи передачу думок на відстань.
Всі учні одягли на голови легкі й красиві обручі, подібні до обруча Лан. Вчитель, стоячи за кафедрою, мовчки дивився на великий екран перед аудиторією і лише зрідка звертався до учнів з короткими фразами. Думки викладача, передані учням безпосередньо, посилені зоровими враженнями від баченого на екрані, створювали такі міцні нервові зв’язки в пам’яті учнів, що не було більше потреби в перевірці і закріпленні знань контрольними роботами чи екзаменами. Ось чому навчальний процес тут був гранично ущільнений і підлітки до 15 років оволодівали знаннями на рівні вищої освіти, а юнаки і дівчата 20 років були, говорячи по-земному, докторами наук. Та на цьому навчання сергусіян не припинялося. Вдосконалення продовжувалося все життя.
Кожен з сергусіян одночасно був і хіміком, і лікарем, і інженером, і композитором, і лінгвістом, і астронавтом, працював періодично то в тій, то в іншій галузі і скрізь відчував себе однаково сильним і корисним. Рушіями окремих галузей наук були сергусіяни, які присвятили себе обраній науці і працювали здебільшого в одній сфері знань.
Найдивнішим молодому землянину здалося зайняття сергусіянських лікарів. Вони дуже рідко лікували людей. За всю подорож Сергій не бачив жодної поліклінічної лікарні. Вони були лише при станціях біологічного захисту космодромів. Всю планету вкривала сітка санаторних комбінатів і консультацій. На всій планеті, як правило, всі були здорові і ніколи ніякими хворобами не хворіли. Виняток становили сергусіянські астронавти, які могли захворіти в дорозі або завезти хворобу з невідомих світів. Тому Сергієві справжніми лікарями здавалися ті з них, які обслужували космодроми і ракети, а не працівники санаторіїв, що вели виключно профілактичну роботу.
Під кінець подорожі по Сергусу-1 молодий землянин списав кілька блокнотів, наговорив у портативний магнітофон десятки годин своїх роздумів і знову засумував за рідною Землею.
Всі земляни вже повернулися в Місто Легкого Подиху і після місячного відпочинку стали готуватися до повернення на Землю. Кожен день вчених, інженерів, хіміків, біологів, радистів — всього екіпажу плазмольота — знову був сповнений зустрічами, науковими нарадами, екскурсіями.
Одного такого повного напруження дня Лан повернулася в Палац Дружби і Братерства якоюсь веселою і водночас збентеженою.
— Сергійку! — незвично урочисто звернулася вона до свого нареченого. — Я тільки-но була у Вищій Раді Старійшин. Нам з тобою дозволено побувати на Сергусі-два і Сергусі-три. Ти розумієш…
— Та це ж чудово! Зараз же в дорогу!
— Зажди, Сергію. Це мені, як сергусіянці, що покине свою Сонячну систему, дозволено попрощатися з предками. Я довго домагалася дозволу для тебе і одержала його. З тією умовою, що про все, там побачене, ніхто, крім тебе, з землян поки що не знатиме.
— Попрощатися з предками? — здивувався Сергій. — А мені про це нікому не говорити? Та якщо в цьому справа, то я сто разів згоден. Коли вилітаємо?
— Завтра ранком. На всюдиході Леїв.
Раннім ранком, тільки-но зійшло Сонце Голубих Променів. Сергій і Лан вже були на борту всюдихода Леїв. Проводжав їх Дуг Лей, який сповістив у Палац Дружби і Братерства землянам лише те, що Сергій на кілька днів їде гостювати до рідних Лан.
— Онучко, — пошепки, так, що Сергій ледве розчув, сказав на прощання молодій сергусіянці Дуг Лей, — передавай там привіт моєму батькові і дідові-всім Леям. А на Сергусі-три будь обережною сама і не забувай про свого Сергія. В нього… жадоба знань… небезпечно…
— Добре, не забуду, — востаннє сказала Лан і закрила люк, а Сергій, не помічаючи, як всюдихід здіймається вгору і лягає на курс, марно намагався догадатися, про яку небезпеку говорив старий Дуг Лей, чому два супутники Сергуса-1 оповиті такою таємницею. Кладовище там чи що?
Всі десять за земним часом годин польоту Сергій намагався розважити Лан, яка ставала все більш замисленою й мовчазною. І незчувся молодий землянин, як настрій його неземної нареченої передався і йому, і він замислився над питаннями буття, життя і смерті.
— Діє й на тебе чекання невідомого? — слабо посміхнулася Лан, перехоплюючи погляд Сергія. — Значить, скоро будемо на Сергусі-два. Я помітила твою думку про те, що Сергус-два — кладовище. Це не зовсім так, Сергію, хоча всі сергусіяни похилого віку справді переселяються на цю планету.
— Переселяються, щоб умерти? — не вірилося Сергієві.
— Смерть живого організму — явище природне. І вона рано чи пізно приходить після будь-якого довголіття. Та сергусіяни на цих двох планетах відвойовують від смерті головне — людський розум.