— Нічого не розумію, — сторопів Сергій. — Як це можна? Хіба діла, записки, твори, мемуари видатних людей не є їх духовне безсмертя? У нас на Землі, наприклад, колись жив геніальний вчений і поет Ломоносов. Він залишив твори, які зробили його ім’я безсмертним…
— Але якщо б людям Землі залишився геній вашого вченого після смерті його тіла, це було б цінним для людей Землі?
— Авжеж. Тільки ж хіба таке чудо можливе?
— Можливе, Сергію. Саме таке чудо і здійснюється на Сергусі-два і Сергусі-три. Мисляча істота ніколи не хотіла миритися з тим, щоб надбання суспільства, матеріальні чи духовні, вмирали разом з творцями. Щоб спілкуватися між собою і передавати духовні надбання нащадкам, люди створили мову. Та й цього було недостатньо, бо усні перекази лише частково доносили крізь віки красу людських творінь. І людина винайшла письмо, потім радіо, телебачення, відеофонний зв’язок. Але все це були лише засоби передачі готового продукту мислення: думок, висновків, описів явищ, винаходів тощо. А от передавати свою, вироблену в розумовій діяльності технологію мислення, людина довго не могла навчитися. Ти мені багато розповідав про великого землянина Маркса, який зробив блискучий аналіз капіталістичного суспільства і залишив безсмертні твори. Але як він домігся того блискучого аналізу?
Ви, нащадки, після Маркса узнали закони функціонування капіталу, але не могли використати в інших галузях науки прийомів і способів мислення, розвинутих Марксом, бо так і не дізнались про них. Ви одержали лише результат відкриття, а не внутрішню сторону наукового процесу. А якби вчені Землі володіли прийомами і способами, логікою мислення Маркса, вони б давно, мабуть, підняли всі науки до рівня розвитку їх на Сергусі. Розумієш тепер, Сергію, як важливо зберігати для нащадків логіку мислення видатних у розумовій діяльності людей? Саме це й робиться у нас на тих планетах. В школі ти був свідком елементарної передачі дітям вищої логіки мислення разом з передачею думок на відстань. А на Сергусах-два і три зовсім інше побачиш.
Сергій мовчки дивився на Лан. Владна сила незбагненної таємниці торкнулася холодною рукою серця. Може, вві сні він чує про таке?
— Незрозуміле завжди викликає настороженість, — просто сказала Лан. — Я теж всього не знаю і не зовсім впевнено почуваю себе.
Це визнання Лан чимось підбадьорило Сергія, а вона вела далі:
— Про все, що робиться на цих двох планетах, знають здебільшого літні сергусіяни, ті, що досягли вершин у розвитку якоїсь галузі науки. А нас, молодих, всіляко оберігають від цих таємниць і, мабуть, не без підстав, бо молодість і смерть — давні вороги. Мені відомо те, що пишеться в наших книгах. Сергусіянин, який зробив якесь видатне відкриття, вилітає на кілька днів туди. Зістарівшись, сергусіяни зовсім переселяються на Сергус-два. Але не для того, щоб просто вмерти. Там вся планета являє собою гігантську наукову лабораторію. Я точно не знаю, як саме діють складні машини по концентрації людської пам’яті, але з курсу вищої школи всім сергусіянам відомо, що саме там штучно створена жива нервова тканина під впливом особливих променів фіксує логіку мислення видатних сергусіян. Зовні це виглядає просто. Вчений чи видатний практик, прибувши на Сергус-два, займається тим же, чим він займався на Сергусі-один. Але його оточують оті складні машини, які роблять своє. Гості, віддавши «данину», відлітають. Залишаються лише дуже старі сергусіяни. Живуть вони там ще кілька десятків років, сповнених справжнього горіння. Кожен намагається залишити по собі помітний слід, віддати все, що дало йому життя. І, готуючись до спочинку, вони змушують працювати свою думку біля тих апаратів якнайпродуктивніше.
— А який від того практичний результат? — не міг збагнути мети сергусіян Сергій.
— Від впливу розумової діяльності людини штучно створена жива нервова тканина в тих апаратах кристалізується. Так від кожного одержують сконцентровану і скристалізовану речовину, грудочку завбільшки з горошину. Живе вона лише за рахунок сонячного світла. їй не потрібен ні кисень, ні вода, ні інші поживні речовини. Вона не має також ні органів чуття, ні одухотвореної особливості. Зовні це невеличка перлина, в якій сконцентровані технологія, прийоми і способи мислення ще живого чи вже померлого сергусіянина. Потім підбираються такі «перлини» від сергусіян, близьких за напрямком мислення: за нахилом до технічного, образотворчого, художнього або іншого роду мислення, з’єднуються у великі кулі з сотень, тисяч «перлин» і переправляються на Сергус-три. Там вони й стоять рядами під вічним промінням штучних сонць.
— Та ж яка від того користь? — спитав Сергій.
— Неоцінима. Коли на Сергусі-один хтось з вчених, інженерів чи космонавтів зустрічається з труднощами у вирішенні якоїсь задачі, він вилітає на Сергус-три і приходить до свого ряду «куль». Там він просто сідає і пробує думати над подоланням перешкоди в своєму відкритті. І там він обов’язково знаходить рішення або впевнюється в помилковості своїх припущень і обирає інший варіант, новий спосіб мислення у вирішенні питання.
— Це, мабуть, тому, — загорівся Сергій, — що ті кулі передають думку на відстань і «підказують» найефективніші способи і прийоми мислення у вирішенні того чи іншого питання? Так?
— Правильно. Саме тому.
— Так чому ж таке чудо оповите таємницею? Я згоден біля кожної кулі побувати, щоб всі свої задуми вмить вирішити!
— От саме тому, що людина Землі така жадібна до знань, її туди небезпечно пускати.
— Та це ж якийсь парадокс! — розсердився Сергій. — Не пускати до того, що може дати нам колосальний стрибок у розвитку мислення!
— Або швидку смерть, — відповіла Лан. — Допомогою тих куль треба користуватися виключно обережно. Сергусіяни не знають, як вплинуло б на мозок землян несподіване і величезне навантаження у вигляді блискавичних утворень мільярдів нових нервових центрів у корі головного мозку при засвоєнні концентрованої технології мислення.
— Так треба ж спробувати! — гарячився Сергій.
— У нас досліди провадяться на протязі сотень років, а земляни вже збираються додому…
— І ти, Ланочко, з нами! — ухопився за світлу думку Сергій, вирішивши вже на місці продовжити розмову про таємницю сергусіян. — А ти уявляєш, яка вона, наша Земля?
— Намагаюсь, та нічого не виходить. У всякому разі не така?
Сергій поглянув на екран, куди вказувала Лан, і побачив там велику планету в голубому ореолі.
— Підходимо до Сергуса-два, — тихо сказала Лан. — Тут ніяких приймальних станцій і космодромів нема. Треба якомога тихіше й непомітніше зробити посадку. Сідай до локаторів.
Сергій ввімкнув посадочні локатори. На екрані спершу поволі, а потім все швидше попливли річки, поля, сади, якісь велетенські будови.
— Он хороша галявина біля тієї споруди.
— То центральна лабораторія. Нам там робити нічого. Сядемо на хвилі річки й попливемо по ній до усипальниці Леїв.
Покірний думці Лан, всюдихід поступово загальмував рух і плавно пішов униз. Шум двигунів затих. За бортом заплюскотіла вода, всюдихід загойдало на хвилях. Після гамірливих зустрічей на Сергусі-1 нова планета Сергусіянської системи здалася Сергієві давно покинутою людьми. Ніхто не зустрічав всюдихода, нікого не було видно навкруги. Мовчки вийшли землянин і сергусіянка на берег біля усипальниці Леїв. Вірніше це була пам’ятна мармурова арка. Блискучі таблички з позначеннями імен і дат, холодний мармур, висока оранжева рослинність біля арки і — тиша, повна тиша навколо…
Лан, уважно читаючи таблички з іменами своїх предків, обійшла круглу споруду, вклонилася їй і мовчки стала лаштувати літальний апарат до польоту. Сергій робив те ж саме, і скоро вони вже летіли в повітрі.
Опустилися в якомусь великому саду, поряд з великою і світлою будовою.
— Палац Праці і Заспокоєння, — говорила Лан, підіймаючись сходами, — Тут живуть мій прадід Санр Лей і прапрадід Ког Лей з своїми дружинами. Прадіди працюють над створенням «перлин», а прапрадіди відпочивають, готуючись до смерті. Все у них просто, без афектації тут робиться. Не здумай, Сергію, в чомусь виявляти їм співчуття, це сприйметься як образа.