У повному сонця високому залі під деревами біля фонтанів сиділо кілька старих сергусіян. Зовні вони майже не відрізнялися від діда чи бабусі Лан, які ще жили на Сергусі-1, і лише помітна скупість в рухах і жестах вказувала на їх похилий вік.
Лан підійшла до сергусіянина з висхлим зморшкуватим обличчям і шанобливо вклонилася йому.
— Лан? — тихо промовив сергусіянин. — А це твій землянин? Чув про твої заручини, дівчинко. Добре, Лан. Я радий за тебе. Ти найсміливіша з молодих Леїв. Це я викликав тебе до себе. Через місяць мене вже не буде, і я тепер зовсім спокійний. Передавай, дівчинко, привіт усім, хто знає Кога Лея. Все. Іди, Лан.
Сергусіянин закрив стомлені очі. Сергій ніяково оглянувся: для нього в сергусіянина не знайшлося жодного слова.
— Дідусю Ког, — не відходила Лан. — Скажи своє слово моєму нареченому.
— Потім, — не відкриваючи очей, сказав Ког Лей. — Хай він сам побуває на Сергусі-три, біля куль мудрості. Тоді буде про що говорити. І тобі з ним потім веселіше буде. Зрозуміла?
Лан ще щось хотіла сказати найстарішому з Леїв, але той вже міцно спав у своєму кріслі. Сергій і Лан тихо вийшли з Палацу Праці і Заспокоєння і, діставшись на літальних апаратах до всюдихода, перш за все добре пообідали.
— Он воно як! — сміявся Сергій. — Твій прапрадід вважає, що без отих куль мудрості я поки що ходяча нудьга для тебе? Відверто, нічого не скажеш!
— Він дбає про те, щоб мій наречений став справді цікавою людиною, а цікаві — це ті, які багато знають і розуміють, вірніше, здатні все швидко розуміти.
— Та що вони, ваші кулі мудрості, здатні за кілька днів зробити людину генієм?
— Коли я вивчала мову землян, я дивувалася таким словам, як «геніальність», «талановитість», «далекоглядність», «прозорливість», «обдарованість»… Вони — свідчення того, що люди Землі ще не звільнилися від незрозумілого для мене обожнювання нормальних розумових здібностей собі подібних. У нас більшість здорових людей і «геніальні», і «талановиті», і «обдаровані». А все це разом взяте у нас називається нормально розвинутою технологією мислення. Володіючи нею, тобто способами і прийомами мислення, виробленими за віки всіма сергусіянами, у нас кожен, хто того сильно бажає і невтомно над собою працює, досягає вершин вдосконалення в будь-якій галузі розумової діяльності. Ось чому мій прапрадід хоче мати в своїй родині землянина, як ти кажеш, «геніального».
— Ну, добре, — здався Сергій. — Коли вилітаємо за «геніальністю»?
— Ти полетиш на Сергус-три сам, — з неприхованим смутком відповіла Лан. — Так велів прапрадід Ког Лей. Мені здається, що це своєрідний екзамен, влаштований для тебе Вищою Радою Старійшин. Тепер я розумію, чому мені порадили, а тобі дозволили вилетіти сюди, Сергійку. Будь обережним біля куль мудрості. Не захоплюйся. Я тобі раніше не говорила, а тепер скажу, що були такі випадки, коли сергусіяни втрачали контроль і перебували біля куль мудрості довше, ніж треба. Потім їх знаходили сплячими, і вже ніщо не могло їх розбудити, бо основні центри «пам’ятної» кори головного мозку були в них скристалізовані до стану скам’янілості. Ти йдеш на важке випробування, Сергію. Та я вірю в тебе…
Лан ще довго розповідала про різні випадки на Сергусі-3.
Якось на цю планету спустився міжзоряний корабель з іншого світу. Невідомі космонавти стали знайомитись з кулями мудрості, не догадуючись, яка в них сила. Як всі розумні істоти, гості з космосу були жадібними до знань і, відчувши, що на Сергусі-3 кожному з них легко і продуктивно мислиться, почали вирішувати спершу питання особистого плану, а потім і наукові проблеми. Минуло лише півтори доби, доки на Сергус-3 прибули сергусіянські астронавти з Сергуса-1, але далекі гості вже спали. Незвичайної сили нервове навантаження вбило їх. З тих пір на Сергусі-3 діє автоматична станція, яка сигналізує про всі зміни на планеті.
Сергій з недовір’ям слухав розповіді Лан, відповідав жартами, але довго не міг заснути: так розтривожили його слова нареченої.
Ранком другого дня Сергій вже був у польоті. Виходячи на прямий курс до Сергуса-3, молодий землянин знову і знову мав змогу впевнитися в чудових експлуатаційних якостях сергусіянського всюдихода. Покірний думці, апарат немов зливався з людиною і був її найчутливішим органом. Та всюдихід не лише виконував думку космонавта, він контролював її розпорядження, сам задавав собі найвигіднішу програму польоту відповідно до задуму людини. Тому Сергія вже не дивувало те, як всюдихід через добу блискавичного польоту сам сповільнив рух і пішов на посадку.
Сергій застиг біля екрана локатора. На невеличкій планеті, позбавленій атмосфери, води і рослинності, виднілися лише широкі кам’яні плато, вкриті якимись валунами. Всюдихід тихо спустився поблизу одного плато. Двигуни автоматично припинили роботу. Запала урочиста тиша. Ні звуку. Сергій прислухався, і йому нараз почувся шум штормового вітру над морем. Та це було його власне дихання. Таким гучним воно здавалося в повній тиші Сергуса-3.
Сергій одяг космічний костюм, ніжно погладив рукою поверхню зіркоподібного апарата «райдуги». Старий, випробуваний друг! Він не підведе його й тут.
Вийшовши через космічну камеру-люк, Сергій опинився на відлогому кам’янистому схилі, що підіймався на плато. Сергус-3 був так розміщений у Сергусіянській сонячній системі, що одна половина планети була завжди повернута до двох штучних сонць — Сонця Голубих Променів і Зірки Золотого Крила, а друга — майже повністю знаходилася у вічній темряві і холоді. На освітленій поверхні й знаходились таємничі кулі мудрості.
Сергій побачив їх відразу, тільки-но піднявся на плато.
Ввімкнувши фотоелементні регулятори температури костюма, щоб запобігти перегріву, Сергій підняв «райдугу» вгору і тихо поплив до рядів сяючих внутрішнім світлом куль, що нагадували невеличкі сонця. Вони лежали мирно, величезні «перлини» під сліпучим промінням двох штучних сонць. Та вугільно-чорне небо, різкі чорні тіні від скель, почуття повної самотності і урочиста тиша навкруги незвично хвилювали молодого землянина.
Зробивши широке коло над величезним кам’яним плато, Сергій нарахував біля сорока рядів гігантських «перлин», що застигли під вічним промінням двох сонць.
Гадаючи, що ряди куль мудрості розташовані за якимось порядком і підібрані за галузями науки, землянин вирішив перевірити своє припущення. Пролітаючи над кожним з рядів куль, він на мить вимикав всі захисні магнітні поля і плівки плазм, немов прислухаючись.
І справді, над першим же рядом куль Сергій став мимоволі думати про медицину, над другим — про музику, над третім — про техніку.
«Якщо й справді ці кулі допомагають продуктивно мислити в обраному напрямі, — думав землянин, — то треба спробувати себе в незвичній формі мислення, наприклад літературній». Сергій згадав, як ще в школі йому важко вдавалися твори з літератури. Коли одного разу вчитель дав завдання написати вдома щось веселе на вільну тему, Сергій нічого не міг придумати, крім такого нісенітного рядка: «Ха-ха-ха! — сказав я, побачивши у сестри Людмили куклу без носа». Потім років три Людмила так і дражнила його: «Ха-ха-ха! — сказав мій брат»…
Ну от, тепер є над чим думати. Так хай всі оці кулі літературної мудрості діють на нього! Хай спробують вони видушити з його звиклої до технічних розрахунків голови якийсь веселий літературний твір! Ну, хоча б кілька рядків про ті ж самі дитячі іграшки, чи що? Дійте, кулі, на повну силу. Тут інженерові-радистові плазмольота нестрашно. Скоріше самі кулі розпадуться, ніж у ньому прокинеться хист гумориста.
Посміхаючись від вдалої вигадки, Сергій спустився біля ряду матово-сяючих куль «літературної мудрості» і, обходячи кожну довкола, пішов уперед.
От і не «беруть» Сергія кулі мудрості! І зовсім тут нестрашно, а навіть чомусь весело на душі. Тепер, звичайно, він не школяр, і якби довелося йому знову писати щось веселе про іграшки, то він би спершу надумав про те, яку мету треба ставити перед собою. А мета тут одна може бути, — щоб швидко не ламалися іграшки, щоб вони лише радість дітям приносили, треба висміювати тих, хто невдалі іграшки робить. І писати про це треба «по-домашньому», зображаючи буденну обстановку, щоб крізь звичайний текст проривався сміх, дотепний і дошкульний. Ну, взяти, приміром, і описати, як батьки відзначають день народження дворічного малюка. Малюк до цього майже не розмовляв. А тут друзі сім’ї приносять багато іграшок. І більшість з них — невдалі. Дивився на них іменинник, дивився, та як заговорить! Починає дитина критикувати бракоробів на весь голос та ще й мовою контролера! Це було б смішно. Та ще якби серед гостей виявився директор фабрики іграшок. Приносить він і дарує малюкові допотопну іграшку — пусковий апарат у вигляді пістолета, який стріляє ракетами з гумовими присосками. Щоб добре висміяти такого «дядю» за анахронізм і «мілітаризм» у роботі, треба іграшкову зброю повернути проти творця.