— Я прийшов від Далви, — відрекомендувався Кіт.
— Скажи цій хвойді, що вона мені вже набридла. Вона в мене ось де вже сидить… — І флейтист провів рукою поперек горла.
З кімнати почувся жіночий голос:
— Що це там за звідник?
— Не лізь не в своє діло! — відрізав флейтист. Потім додав: — Це посланець від тієї хвойди Далви. Вона просить, щоб я вернувся.
Жінка розсміялася п'яним сміхом:
— Але зараз ти знати нікого не хочеш, окрім твоєї цяці, правда ж? Ну йди поцьомай мене, ангеле ти мій без крилець!
Флейтист і собі розсміявся:
— От бачиш, хлопче! Так і передай Далві!
— Я бачу тут лише шкуру та кості. Де ви її доп'яли таку, шановний?
Флейтист одразу споважнів:
— Не говори так про мою наречену. — І відразу ж, без усякого переходу, запитав: —Хочеш випити ковток? У мене непогана горілка.
Кіт зайшов. Жінка на ліжку прикрилася простирадлом.
— Це ж хлопчик, — зареготав флейтист. — Не бійся.
— Худі мені не до смаку, — промовив Кіт. — Я не люблю самі маслаки.
Вони випили, і флейтист вернувся на ліжко. Кіт вийшов, непомітно прихопивши з собою повіїну сумочку — вона лежала на стільці під купою одежі. На вулиці він порахував гроші — шістдесят вісім мільрейсів. Жбурнув сумочку в парадне під сходи, сунув гроші до кишені. І рушив вулицею, насвистуючи.
Далва чекала його біля вікна. Кіт утупив у неї очі.
— Я ввійду, — сказав він і подався нагору, не чекаючи відповіді.
У коридорі Далва запитала:
— Що він сказав?
— Я скажу тобі в кімнаті. Ходімо.
Перше, що побачив Кіт у кімнаті, був портрет Гастона, який, одягнутий в смокінг, грав на флейті. Кіт умостився на ліжку, не спускаючи очей з портрета. Далва злякано чекала його слів. Нарешті не витримала:
— То що ж він сказав?
— Сядь сюди. — Кіт показав на ліжко.
— Ти що це, хлопче? — не зрозуміла вона.
— Послухай, голубонько, він, виявляється, злигався з іншою. Я їм сказав усе, що я про них думаю. Потім обчистив її. — Кіт поліз до кишені й добув гроші. — Ми з тобою поділимо це.
— То, значить, він з іншою? Ну, святий Бонфім повинен зробити так, щоб їх обох побив грець. Бонфім мій святий заступник.
Далва підійшла до стіни, до висів образок святого. Повторивши своє побажання, вона повернулася назад.
— Залиш собі свої гроші. Ти їх заробив. Кіт повторив:
— Сядь сюди.
Цього разу вона сіла, він її обняв. Вона прошепотіла:
— А хлопець схожий на мужчину…
Він устав, узяв портрет флейтиста Гастопа і роздер його.
— Я знімуся, щоб ти повісила сюди мій портрет. Жінка розсміялася:
— Хай буде по-твоєму. Який з тебе вийде пройда! В кожному разі я тебе дечого навчу, мій цуцику…
Ось чому Кіт тепер виходить кожну ніч і більше не спить на складі. Він повертається туди лише під ранок, щоб удень вирушити на пошуки нових пригод.
Безногий підступив до Кота зі своїми черговими дотепами:
— Так це ти їй покажеш перстень?
— А тобі яке діло? — Кіт закурив сигарету. — Може, підеш зі мною спробувати — раптом якась дівка захоче шкандибу.
— Я не ходжу до дівок. Світ на них не зійшовся клином.
Але Котові було не до розмов, і тому Безногий продовжував свій обхід барака. Нарешті він сперся на стіну і застиг нерухомо. Близько половини на дванадцяту Безногий побачив, як Кіт умився, напомадив чуба й пішов гойдливою ходою, характерною для волоцюг і моряків. Довгий час Безногий дивився на заснулих хлопців. Їх було десь із півсотні, дітей без батьків, без матерів, без учителів. У них була тільки цілковита свобода валандатися по вулицях. Вони провадили не завжди легке життя, насилу добуваючи що поїсти і в що вдягтися, іноді підносячи валізи, іноді крадучи гаманці й капелюхи, іноді оббираючи перехожих чи просячи милостиню. Сама ватага складалася більше ніж із сотні дітлахів, але не всі вони спали в складі. Дехто знаходив притулок у під'їздах хмарочосів, під мостами і бараками, перекинутими догори дном на піску вантажної пристані. Ніхто з них не нарікав. Час від часу хтось із них захворював і помирав. Бувало, що до хворих приходив падре Жозе Педро, мати святого[6] Дона Анінья чи Божий Улюбленець, тоді недужий діставав якісь ліки. А все ж діти завжди відчували, що їм бракує рідного дому. Безногий стояв і думав. Він відчував, що радість, яку давала дітям їхня свобода, надто мала в порівнянні з труднощами цього життя…