Кухар прибув через Баїйю одним пароплавом з Мундіньйо Фалканом. Експортер навідувався до столиці штату на запрошення губернатора, щоб розв'язати назрілі питання, пов'язані з наступними виборами. Арістотелес супроводжував Мундіньйо. Було одержано повну перемогу, губернатор поступився у всьому: Вітор Мело і Маурісіо Каїрес були полишені самі на себе. Що ж стосується Алфредо, то він зняв свою кандидатуру на посаду депутата штату, і претендентом на це місце виявився якийсь Жувенал з Ітабуни, що не мав жодних шансів і надій. По суті, виборча кампанія була закінчена, опозиція впевнено крокувала до влади.
Побачивши кухаря, Насіб був вражений. Дивне створіння! Окоренкуватий товстун з нафарбованими стрілоподібними вусиками і жіночими манерами, він поводився якось підозріло. Надто поважний і зарозумілий, наче вельможа, тоном розбещеної красуні кухар запросив високу платню.
Жоан Фулженсіо констатував:
— Це не кухар, а президент республіки.
Португалець за походженням, кухар розмовляв із помітним акцентом, зневажливо і з достоїнством кидаючи слова, нерідко французькі. Насіб потрапив у скрутне становище, бо не розумів цієї мови. Кухар називав себе на французький кшталт Фернаном. Його візитна картка, передбачливо збережена Жоаном Фулженсіо і докладена до картки бакалавра Аржілеу Палмейра, повідомляла: «Фернан — шеф-кухар».
В супроводі кількох цікавих з числа відвідувачів бару Фернан, разом з Насібом, пішов оглянути ресторан. Побачивши плиту, він похитав головою.
— Tres mauvais![110]
— Що? — перепитав приголомшений Насіб.
— Погано. Нікуди не годиться… — переклав Жоан Фулженсіо.
Шеф-кухар вимагав металеву плиту, яка топилася б вугіллям. Спорудити її належало не пізніше, як за місяць. Коли ж цього не буде зроблено, він поїде додому. Насіб благав кухаря зачекати два місяці, оскільки плиту доведеться виписувати з Баїйї або з Ріо. Його величність погодились, зверхньо кивнувши головою і тієї ж миті висунувши нову вимогу — збільшити кількість кухонного інструменту. Кухар розкритикував баїйянські страви, не варті, за його словами, шляхетних шлунків, і одразу ж викликав у всіх глибоку антипатію до себе. Доктор виступив на захист каруру[111], ефо[112].
— Цей чоловічок — справжній віслюк, — промурмотів він.
Насіб відчував перед кухарем страх і приниження. Коли він збирався щось сказати, зарозумілий шеф-кухар кидав на нього осудливий, холодний погляд. Якби Фернана не було виписано з Ріо, якби він не коштував стільки грошей і, головне, якби ця ідея виписати його не належала Мундіньйо Фалкану, Насіб послав би до дідька цю потолоч разом з усіма стравами, що мали такі дивовижні назви, і з його французькими словами.
Щоб перевірити шеф-кухаря, Насіб попрохав його приготувати закуски і солодощі для бару і обід для нього самого. І знову Насібу довелося вхопитися за голову. Страви вийшли надзвичайно дорогими, закуски також. Шеф-кухар обожнював консерви: маслини, рибу, телятину. Собівартість кожного пиріжка майже дорівнювала його продажній ціні, до того ж пиріжки були глевкими — багато тіста, мало начинки. Господи праведний, яка різниця між пиріжками Фернана і пиріжками Габрієли! Тісто Фернана застрягало в зубах і приклеювалось до піднебіння. А пиріжки Габрієли були гострі, але водночас ніжні, вони танули в роті і викликали потребу випити. Насіб хитав головою.
Він запросив Жоана Фулженсіо, Ньо-Гало, Доктора, Жозуе і Капітана на сніданок, приготований вельмишановним шефом. Майонез, зелений суп, курка по-міланському, філе з яйцем. Не можна сказати, щоб це було несмачно… Але хіба ішло воно в якесь порівняння з місцевими стравами, гостро приправленими, пахучими, смачними? Як зіставити їх із стравами, приготованими Габрієлою? Жозуе почав пригадувати: страви Габрієли були поемою із креветок і олії денде, риби і кокосового соку, м'яса і перцю. У Насіба голова йшла обертом. Чи сприймуть відвідувачі цю чужу кухню, ці білі соуси? Вони їли, але не знали, що їдять: рибу чи курку? Капітан одним реченням підвів підсумки:
— Дуже добре, але не для нас.
Що ж стосується Насіба, то для цього бразільця, котрий народився в Сірії, будь-яка баїйянська страва, за винятком кібе[113], була несмачною. Він був прихильником лише місцевої кухні. Але що робити? Цей напиндючений нахаба, що цвенькав французькою мовою, був тут, і Насіб сплачував йому шалені гроші. Хоча Насіба і тривожила доля ресторану, відвідувачі виявляли зацікавленість кухарем; про шефа говорили, як про важливу постать, розповідали, що він працював у відомих ресторанах, вигадували різні історії, особливо щодо уроків кулінарії, які він викладав найнятим йому на допомогу каброшам. Бідолахи нічого не розуміли, а куховарка із Сержіпе, через заздрощі, назвала його «каплуном».