Ось як трапилося, що того ж вечора, не тямлячись від радощів, Габрієла прибрала кімнатку в глибині двору і знову поселилася в ній, попередньо подякувавши Сете Волтасу. З вікна Насібового будинку вона помахала хустиною пароплаву «Канавієйрас», що о шостій годині вечора перетнув бухту і взяв курс на Баїйю. Наступного дня на святковому сніданку гості,— а їх було десь біля п'ятдесяти, — знову смакували незвичайні, божественні страви Габрієли, що не йшли в порівняння ні з чим.
Сніданок на честь відкриття ресторану пройшов чудово. До аперитиву було подано колишні закуски і солодощі. Дивовижним ланцюгом страви нанизувались одна на одну. Насіб, що сидів поміж Мундіньйо і суддею, слухав схвильовані промови Капітана і Доктора. «Видатний син Ільєуса, відданий справі прогресу нашого краю», — сказав про нього Капітан. «Достойний громадянин Насіб Саад дав Ільєусові ресторан, котрий не поступиться перед столичними ресторанами», — розхвалював його Доктор. Жозуе подякував їм від імені Насіба і теж почав його хвалити. Дифірамби завершились виступом Мундіньйо, котрий, як він висловився, «теж хотів приєднатися до оплесків». Він наполягав на тому, аби кухаря виписали з Ріо, Насіб заперечував і, виявилось, мав рацію. Немає в світі кухні, що могла б сперечатися з баїйянською.
І тоді всім закортіло побачити творця цих страв, чиї золоті руки створили такі смачні наїдки. Жоан Фулженсіо підвівся і пішов на кухню по Габрієлу. Вона з'явилася з усмішкою, в хатніх капцях, у синій бумазеєвій сукні і білому фартусі, з червоною трояндою в косах. Суддя заволав:
— Габрієла!
Насіб голосно повідомив:
— Я знову найняв її куховаркою…
Жозуе заплескав у долоні, Ньо-Гало також, дехто встав з-за столу і підійшов до неї привітатися. Вона усміхалась, опустивши очі; коси її були підв'язані стрічкою.
Мундіньйо Фалкан прошепотів на вухо Арістотелесу, що сидів поруч:
— Уміє цей турок жити…
Плантація Габрієли
Роботи в бухті, що кілька разів припинялися, були зрештою завершені. Новий канал, глибокий і прямий, було прокладено. По ньому могли плавати, не ризикуючи потрапити на мілину, пароплави компаній «Ллойд», «Іта», «Баїняна», а основне, могли заходити в порт і вантажити какао великі торговельні кораблі.
Як пояснив головний інженер, роботи дещо затягнулися через численні труднощі і перешкоди. Звичайно, він не мав на увазі неполадок, пов'язаних з прибуттям буксирів і фахівців, або тієї ночі, коли лунали постріли і в кабаре билися пляшками, або загрозу вбити інженера, яка лунала на початку робіт. Він мав на увазі сипучі піски бухти: під дією припливів і відпливів, вітрів, бур вони пересувалися, змінюючи глибину фарватеру, замулювали його і за кілька годин зводили нанівець роботу кількох тижнів. Доводилося терпляче все розпочинати заново, змінювати по кільканадцять разів план каналу, відшукуючи ділянки з тривкішим дном. Зрештою, інженери на якусь мить поставили під сумнів можливість успіху, їх заполонила зневіра, а найпесимістичніше настроєні жителі міста повторювали докази консерваторів у виборчій кампанії, що бухта Ільєуса — нерозв'язна проблема.
Відпливли буксири і драги, виїхали інженери і техніки. Проте одна землечерпалка залишилася в порту для постійного чергування, щоб, коли буде нагальна потреба, зразу ж вступити в боротьбу з рухомими пісками і підтримувати новий канал у стані, що дозволяв би прохід пароплавів з глибокою посадкою.
Великим прощальним святом із щедрою випивкою, яке почалося в «Комерційному ресторані» і закінчилося в «Ельдорадо», було відзначено подвиг інженерів, їхню упертість, їхню професійну майстерність. Доктор виголосив промову, котра ще раз підтвердила його ораторський талант. Він порівнював головного інженера з Наполеоном, але «Наполеоном, що бореться за мир, прогрес, який переміг, здавалось би, непереможне море, зрадливу річку, піски і люті бурі, ворожі щодо цивілізації». Тепер інженер може з гордістю спостерігати з вершини маяка на острові Пернамбуко порт Ільєус, «звільнену ним від рабства бухту, відкриту для всіх вимпелів і всіх пароплавів завдяки інтелекту і відвазі благородних інженерів і вмілих техніків».
Благородні інженери і вмілі техніки з жалем покидали місто і коханок. В порту ридали жінки, обнімаючи матросів, що відпливали з Ільєуса. Одній з них — вагітній — матрос заприсягався, що повернеться. Головний інженер віз із собою сулію першокласної кашаси «Кана де Ільєус» і мавпу жупара, щоб згадувати в Ріо цей край легкого заробітку, подвигів і важкої праці.