Одним з найвиразніших і, можливо, навіть у чомусь програмних творів «баїйянського» циклу Амаду став його роман «Крамниця чудес» (1969).
Цей роман являє собою ретроспективний (починається все зі смерті семидесятип'ятилітнього героя) життєпис мулата Педро Аркашко Ожеуби, письменника і вченого, народного мудреця, одного з найвищих жерців народної, язичницької релігії, що кохався у жінках і вині.
Педро Аркашко виступає уособленням усієї бразильської нації. Письменник їдуче висміює расистські концепції про неповноцінність негрів і мулатів, доводячи, що немає в Бразілії «чистокровних» бразільців, а сама культура цієї країни — «мулатка» за походженням. Злиття різних культурних нашарувань, різних націй і вірувань породжує в Бразілії своєрідну культуру, в якій водночас живуть і давні вірування афроіндіанських релігій, і сучасна наука, і новітні досягнення цивілізації.
Були часи, коли у Бразілії заборонялись язичницькі релігії й народні свята та карнавали. Але заборонити — не означає знищити. Народ захищав і зберігав свою культуру. «Ми помремо, воюючи, розважаючись у бійці, — каже побратим Педро Аркашко майстер Лідіо. — Педріто несеться попереду, за ним Огун зі зміїними руками, дай мені посміятися, куме, нічого смішнішого в житті я не бачив. Ми помремо, воюючи, молодими, сміливими. Плювати на поліцію. Хай живе народ Баїйї».
Один з професорів університету, шануючи книги, наукові праці Педро Арканжо, допитується в нього: «Я питаю, як це можливо, що ви вірите в кандомбле?.. Бо ж таки вірите, чи не так? Якщо б не вірили, то не погоджувалися б на все: співати, танцювати, робити якісь жести, дозволяти цілувати собі руку. Все це дуже гарно, так, сеньоре чернець, звичайно, захоплюєтесь, але давайте визнаємо, майстре Педро, що це дуже примітивне, це — забобони, варварство, фетишизм, зародковий стан цивілізації. Як можна?.. Я хочу знати, як ви можете узгоджувати свої наукові знання з обрядами кандомбле. Ось що я хочу знати. Я матеріаліст, ви знаєте, й інколи я дивуюсь деяким суперечностям людської істоти… Ось, наприклад, ви. Складається враження, що в вас існує дві людини: та, що пише книги, і та, що витанцьовує на тсррейро».
У відповіді Педро Арканжо відбивається ставлення Амаду до цієї проблеми, його загальне розуміння бразильської культури, його сприймання латиноамериканської цивілізації: «По-перше, як я вам вже сказав, мені подобається танцювати й співати, я люблю святкування, передовсім свято кандомбле. Крім того, є й таке: ми перебуваємо в стані кривавої боротьби, суворої і кривавої. Дивіться, з якою жорстокістю вони хочуть знищити все, чим ми, негри й мулати, володіємо, наше культурне надбання, наше обличчя. Ще недавно, при інспекторі Педріто, піти на кандомбле означало наражатися на небезпеку, людина ризикувала волею і навіть життям. Ви знаєте це, ми вже розмовляли на цю тему. Але чи знаєте ви, скільки загинуло? Знаєте, до речі, чому це насильство применшилось? Знаєте, як це сталось?.. Я думаю, що ці божища, оришас — надбання народу. Боротьба капоейрн, танці самби, афоша, атабака, беримбау — все це надбання народу. Все це і багато іншого, що ви зі своїм обмеженим світобаченням хочете придушити (…) Я являю собою змішання рас і людей, я мулат, я бразілець. Завтра прийде день, про який ви говорите і до якого прагнете, він напевне прийде, людина йде уперед. У цей день вже все буде повністю переміжне, і те, що сьогодні становить таємницю і боротьбу людей — танок негрів і метисів, заборонена музика, незаконні танці, кандомбле, самба, капоейра — все це стане святом бразільського народу, музикою, балетом, нашою квіткою, нашим сміхом, розумієте?..»
Як зазначає сам письменник, «штат Баїйя — важливий негритянський осередок Бразілії, де дуже глибокі традиції африканського походження, що накладають надзвичайно виразний відбиток на все тутешнє життя, передусім на життя головного міста штату. І все це моє життя, щільно сплетене з цими традиціями…»[120]. Додамо, що сам письменник був навіть обраний «жерцем» верховного негритянського божища Шанго і на ритуальній церемонії свята кандомбле рибальського селища Ріо Вермельо, яке злилось із столицею штату Баїйя Сальвадором, у кварталі Сан Гонаало до Рітаро письменник носить особливе ім'я — Огун Оба Оролу[121].
Роман «Крамниця чудес» написано, як і ранні романи Амаду, в жанрі життєпису героя, його «ABC», в основу якого лягла побудова народної балади.
Не випадкова в «Крамниці чудес» і часова інверсія. Амаду починає зі смерті Педро Арканжо, з подій, які сталися за кілька десятиріч до його смерті і привели до визнання слави ученого й поета на його батьківщині. І в цьому авторському наголосі бачимо передусім сатиричний підхід до змалювання бразільської дійсності і підкреслення тої глибокої прірви, що пролягає між народом, творцем справжньої бразільської культури, і тими, хто уповноважений її представляти офіційно.