У романах Жоржі Амаду, як правило, домінує культура негритянська. Герої перебувають під впливом негритянських культів, африканських вірувань, що, змішавшись з індіанськими, в значній частині Бразілії, а в Баїйї зокрема, зрештою переважили. Від африканських кандомбле пішла традиція славетних бразільських карнавалів, культу «сміхової» культури, синкретичних форм народної творчості.
Звідси особливий характер романістики Амаду, звідси і його своєрідна, неповторна міська проза, що і вміщує всі елементи суто урбаністичного твору, й органічно вплітається в лінію «фольклорної» латиноамериканської прози в її новому обличчі.
Жанр вигаданої біографії досить поширений у західній літературній традиції. Досить згадати (чи не першого в літературі XX ст.) француза Марселя Швоба з його «Уявними біографіями» (1929), а із ближчих до нас у часі — роман Г. Беля «Груповий портрет з дамою» (1972), книгу С. Лема «Досконала порожнеча» (1974), а в латиноамериканській традиції чимало з оповідань X. А. Борхеса (наприклад, «Безсмертний», «Дім Астаріона», «Визнання Аверроеса», «П'єр Менар, автор Дон Кіхота» та ін.).
Отже, не можна сказати, що Амаду і в «Крамниці чудес» іде лише за жанром балади, як це він робив у «Жубіабі». Безперечно, письменник добре обізнаний з новітньою літературою, і «Крамниця чудес» будується вже як своєрідний сплав народнопісенної бразільської традиції і досягнень сучасної світової прози. Цей роман належить до кращих творів Амаду, де бразільський письменник виступає справжнім майстром романного жанру.
V «Крамниці чудес» вістря сатири Амаду спрямоване не лише проти тих, хто править країною і хто, поклоняючнсь закордонній моді, занедбав народну культуру, готовий на все в гонитві за наживою, й на ту частину молодого покоління бразільців, яка відмовляється від власної національної культури, від своїх предків.
Такий у романі син Педро Арканжо, який через складні обставини народження жив у нього як прибраний син і в якого і Педро, і його побратим «майстер чудес» Лідіо вклали все своє вміння, всі знання, всю любов і віру в майбутнє бразильського народу. Тадеу Каньото досягає видатних успіхів у навчанні, незважаючи на своє мулатське походження одружується з білою дівчиною, дочкою багатих батьків, і, хоч він починає як справжній син Педро Арканжо (а отже, і Бразілії), в гонитві за успіхом крок за кроком вступає на шлях конформізму, забуває людей, що його виховали, вірили в нього, стає звичайним респектабельним бразільским буржуа. Педро намагається не згадувати Тадеу, зрада сином його ідеалів завдала йому великого болю. Але письменник показує, що на зміну відступникові Тадеу народжується нове покоління, в якому Педро Арканжо знаходить продовжувачів своєї справи. Таким він бачить лідера студентів Фернандо д'Санта Ану, який у своєму виступі в університеті розвінчує злочини бразільських властей і закликає до боротьби за демократію і соціалізм.
Образ Тадеу дещо на другому плані, і все ж його наявність надає романові Амаду, сповненому, як і інші твори письменника, карнавального сміху, невичерпного народного здоров'я й сили, деяких ноток суму, туги за невтіленими в життя сподіваннями.
Ще гострішу сатиричну тональність має твір Ж. Амаду «Кітель, сюртук, нічна сорочка» (1980) — роман, у якому образ головного героя, поета Антонів Бруно, безпосередньо перегукується з образом Педро Арканжо з «Крамниці чудес». Це — такий самий виразний народний характер, митець слова, що народився й живе у самій гущі народних мас, хоча він і член Бразільської літературної академії. Він також втілення бразильського народного духу. Час дії роману — друга світова війна. По його смерті спалахує боротьба за місце в Академії — на жаль, між двома реакціонерами: генералом Валдоміро Морейра і шефом бразільської охранки полковником Сампайо Перейра. Причому обидва претенденти практично нічого спільного з літературою не мають, але прагнуть бути причетними до неї.
Змальовуючи гострими сатиричними фарбами обох конкурентів, Амаду часто вдається у цьому творі до гіперболи й гротеску, завжди витримуючи, втім, сувору реалістичність у зображенні життя, з тонким гумором підводить роман до розв'язки, вимальованої у гротескних тонах смерті обох претендентів, що приходить до них у гонитві за омріяним званням академіка. Зрештою, на місце академіка, що колись належало Антонів Бруно, обирають справді достойного письменника.