Думка, висловлена І. Тертерян стосовно творчості Амаду, на наш погляд, значною мірою визначає принцип нового використання фольклору в романі Латинської Америки в цілому. Саме одним із засобів поетики виступає фольклор і в Астуріаса, і в Карпентьєра, і, власне, в усіх кращих латиноамериканських письменників.
Причому слід наголосити на різниці між використанням фольклору романтиками і письменниками реалістами, бо, зрештою, у того ж Амаду, як уже зазначалося, чимало від романтизованого поетичного сприйняття світу, характерного для романтичної школи. Це стосується й усієї образної системи відтворення в побудові романів структури народної легенди, оживлення фольклорних образів.
Індіанський роман завжди був звернений у колишні часи. Романтики поетизували минуле, протиставляючи його гіркій сучасності. Амаду, як і Карпентьєр та Астуріас, застосував фольклорну образність для зображення сьогоднішнього дня, для повнішого відтворення реальності. І тут фольклор виступив як засіб реалістичного методу, використаний письменниками для реалістичного відтворення життя.
Оскільки у творах латиноамериканських митців широко використовується фольклорний матеріал і автори намагаються відтворити у художньому творі систему народного світобачення, синтезувати народну свідомість, саме тому й можна говорити про «фольклорну прозу» та «фольклорний роман». Ці терміни вживаються для визначення реалістичних творів, вибудованих на фольклорній основі, які не збудовані як пряме запозичення, а є художньою трансформацією і фольклорного, і життєвого матеріалу.
Характерно, що почавши застосовувати фольклорні мотиви у своїй прозі, Амаду не зупинився на досягнутому, відчуваючи все ж, що мало точного відтворення форми народної балади чи стилізації народного переказу. Бо тут Амаду ще прямо наслідує фольклорний матеріал. Оперуючи просторими багатозначними образами й асоціативними зв'язками, митець усе ж фактично лише розкладає величезні пласти фольклорного матеріалу по-своєму. Така прив'язаність автора до матеріалу й спричиняється до певної узагальненості почуттів його героїв, недостатньої індивідуалізації образів, що в принципі характерне само собою для романтичної течії в літературі. Можна вважати, що в перших романах «баїйянського циклу» автор оперує фольклорним матеріалом широко і багато в чому вдало, хоча ще не створює тут на його основі своїх власних образів, глибоко психологічно наснажених, індивідуалізованих героїв, не володіє ще нюансами, напівтонами у зображенні життя.
Наприклад, Антоніо Балдуїио, протагоніст «Жубіаби», — фактично люмпен, і це характер типово бразільський. Він, безумовно, споріднений з героями багатьох народних оповідок і легенд, де головний герой — веселий блукалець, гульвіса, що протягом життя потрапляє в різні пригоди і складні ситуації, але, по суті, завжди в своїх діях стверджує правду і добро, проявляє найкращі людські якості, уособлює активне гуманістичне начало в людині. Врешті-решт такий герой, як правило, тою чи іншою мірою сягає, нехай умовного навіть благополуччя, знаходить свою зірку, яка часто виявляється коханням, високим і світлим, і стає для нього опертям у житті. Або ж, при драматичнішому сюжеті, герой гине в боротьбі за вищі ідеали, і народ складає про нього пісні і легенди.
Досить згадати хоча б образ популярного в фольклорі республік Середньої Азії Ходжі Насреддіна або героя багатьох українських народних дум і переказів, «характерника» Козака Мамая, гульвіси, співця і поета, чиї портрети часто малювали як охорону від злого духа селяни на дверях своїх осель у XV–XVI ст. Багато в чому аналогічними рисами наділені образи Тіля Уленшпігеля, Франсуа Війона чи Сірано де Бержерака. Слід наголосити, що в цьому контексті такі широкі паралелі зовсім не випадкові, оскільки, розглядаючи творчість Амаду в цілому, легко можна помітити, як вирізняються в ній кілька основних типів героїв.
Одним з головних персонажів, особливо у творах пізнішого періоду творчості Амаду, виступає саме поет, виходець із народу, який зкиве серед простих людей, розуміє і поділяє їхні радощі і тривоги.
Такими виступають у романах Амаду Педро Арканжо («Крамниця чудес»), Антоніо Бруно («Китель, сюртук, нічна сорочка») та ін.
Романтичне, поетичне світобачення усіх героїв прози Амаду ріднить їх, дозволяючи їм у своєрідному світі, який вибудовує письменник (Баїйю у творах Амаду можна почасти порівняти з фолкнерівською Йокнапатофою), підносити високі морально-етичні цінності, гуманістичні ідеали в особливий, народний, «карнавальний» спосіб, легко і просто, природно і життєствердно.