— Ні. Вона нам як мати.
— Гаразд, лишайся, — сказав Педро Куля, і Дора всміхнулася йому, а він усміхнувся Дорі. Він був її героєм. Був кимось, кого вона собі ще не уявляла, але кого колись мусила б уявити. Вона любила його, мов дитина, у котрої нікого немає, як відважного брата, як коханця, найкращого в світі.
Професор, побачивши, як вони всміхалися одне одному, сказав своїм похмурим голосом:.
— Вона як мати!
Але для нього самого вона вже не була матір'ю. Він думав про неї як про кохану.
Дора — сестра й наречена
Сукня — не дуже зручний одяг для члена банди. До того ж їй хотілося стати подібною до капітанів піску, і вона змінила свою сукню на штани, які Задирака доп'яв в одному будинку у Верхньому місті. Штани були для негреняти здоровенні, і він віддав їх Дорі. Однак вони виявилися завеликими навіть для неї, довелося вкоротити холоші. Вона заправила сукню в штани й підперезалася паском. Якби не золотаве волосся і не горбики груденят, її цілком можна було вважати хлопцем, одним з капітанів піску.
Того дня, коли вона, вдягнена, як хлопець, стала перед Педро Кулею, ватажок так і зайшовся реготом. Нарешті, пересміявшись, промовив:
— Та й кумедна ж ти!
Дора зажурилась, І Педро урвав свій сміх.
— Не хочу, щоб ви мене дурно годували щодня. Тепер я братиму участь у всьому, що ви робите.
— Ти хочеш сказати, — здивувався він (вона спокійно дала йому закінчити фразу), — що вирушиш з нами на вулиці, щоб красти?
— Саме так! — У голосі її звучала рішучість,
— Ти з глузду з'їхала!
— Чому?
— Хіба ти не бачиш, що тобі не можна? Це не для дівчинки. Це чоловіча справа.
— Можна подумати, що ви всі чоловіки. Ви ж хлопчаки.
Педро Куля не зразу здобувся на відповідь.
— Але ми носимо штани, а не спідницю.
— Я також! — І вона показала на свої штани.
Якусь мить Педро не знав, що сказати. Він задумано дивився на неї. Тепер йому вже стало не до сміху. Нарешті він озвався:
— Якщо поліція зловить нас, нам нічого не буде. Але якщо злапають тебе…
— Те ж саме.
— Тебе посадять у дитячий будинок. Ти не знаєш, що це таке.
— Дарма. Я вирішила: ходитиму з вами!
Він знизав плечима: мовляв, роби собі як знаєш. Він попередив. Але Дора знала, що він стурбований.
— Ось побачиш, — додала вона, — я стану такою самою, як кожен із вас.
— Ти коли-небудь бачила, щоб жінка робила те саме, що чоловік? Ти не витримаєш навіть одного удару.
— Я можу робити інше.
Педро Куля махнув рукою. В глибині душі йому подобалася її відвага, хоча він побоювався наслідків.
Дора ходила з ними вулицями як один із капітанів піску. Місто вже не здавалося їй ворожим. Тепер вона любила його, вивчала всі завулки, пагорби, стрибала на ходу в трамваї, чіплялася на проїжджі машини. Спритністю вона не поступалася ні одному з хлопців. Ходила вона з Педро Кулею, Жоаном Здоровилом і Професором. Жоан Здоровило не відпускав її від себе, ніби був Дориною тінню, і завжди страшенно радів, коли вона називала його своїм братиком. Негр ходив за нею, мов собака. Йому вона здавалася також сміливою, як сам Педро Куля. Якось він захоплено сказав Професорові:
— Вона як мужчина.
Професор волів, щоб це було не так. Він мріяв про ласкавий погляд Дори. Не про материнську ласку, з якою вона ставилася до малих у ватазі, а також до завжди смутних Кангасейро й Тички, і не про братерський погляд, який вона кидала на Жоана Здоровила, Безногого, Кота, на нього самого. Йому хотілося, щоб вона вділила йому один із поглядів, які вона звертала на Педро Кулю, коли бачила, як той тікав від поліції або від чоловіка, що кричав на порозі крамниці:
— Злодій! Злодій! Мене обікрали!..
Такі погляди вона мала лише для Педро Кулі, але той зовсім не помічав їх.
Професор слухав, як її вихваляє Жоан Здоровило, але не всміхався.
Того вечора Педро Куля вернувся на склад з розпухлим оком і синцем. Він побився з Езекіелом, отаманом іншої банди малолітніх злодюжок і жебраків, банди куди меншої, ніж зграя капітанів піску, та й організованої значно гірше. Езекіел ішов назустріч йому з трьома хлопцями. Серед них був і той, кого капітани піску вигнали за крадіжку в товариша. Педро Куля щойно залишив Дору й Зе Фуїнью під горою Табоака, звелівши їм вернутися на склад. Жоан Здоровило теж був зайнятий і не міг провести Дору. Спершу Педро Куля думав сам відвести її, щоб їй не довелося брести самій через піщане узбережжя. Але було ще досить видно, і тому навряд щоб її зміг зачепити по дорозі якийсь негр. Крім того, Педро поспішав до Гонсалеса по гроші, які той був винен зграї за вкрадені в багатого араба золоті речі.