Закурюючи сигарету, Гульвіса сказав Дорі:
— Я розучую чудову самбу. Шукаю собі гітару, сестро.
— Ти справді добре граєш, братику.
— Іноді не без успіху.
Педро Куля урвав їхню балачку. Вони дивилися на його роз'юшену губу, на припухле око. Він розповів про все, що сталося.
— Четверо проти одного…
— Треба їх провчити, — заявив Безногий. — Цього ми їм не подаруємо.
Розробили план. Близько півночі тридцять душ вийшли зі складу. Езекіелова ватага ночувала в районі Дров'яного порту під перекинутими баркасами і містками. Дора, прихопивши з собою ножа, пішла разом із Педро Кулею.
Безногий, побачивши її, кинув:
— Справжнісінька Роза Палмейран[17].
Ніколи не було жінки, сміливішої за Розу Палмейран. Вона билася з шістьма жандармами. Її історію знає в порту Баїї кожний матрос і рибалка. Дорі сподобалося порівняння, і вона всміхнулася.
— Дякую, брате.
Брат… Гарне, товариське слово. Її тут звикли називати сестрою. Вона теж називає їх братами, братиками. Для малих хлоп'ят вона наче ненька, піклується про них. Для старших вона як сестра. Але ніхто не знає, що для Педро Кулі вона наречена. Навіть Професор не знає. В глибині душі Професор теж вважає її своєю нареченою.
Пес Безногого раптом загавкав. Кангасейро наслідує собачий гавкіт, усі регочуть. Жоан Здоровило висвистує самбу. Гульвіса підхоплює гучним голосом: «Мулатка кинула мене…» Вони йдуть веселою ватагою з ножами й кинджалами за поясом. Але вони добудуть їх лише тоді, коли інші почнуть різанину. Безпритульні теж мають свої закони і свою мораль, їм не чуже почуття людської гідності.
Нараз Жоан Здоровило кричить:
— Це тут!
Галас, зчинений ватагою, змушує Езекіела вилізти з-під баркаса.
— Хто там?
— Капітани піску, які не терплять хамства, — відповів Педро Куля.
І вони кинулися на свого ворога.
Повернення було тріумфальним. Хоча Безногого поранили ножем, а Задираку несли на руках — йому нам'яв боки один силач-езекіелець, поки його не присадив Кангасейро, — настрій був веселий. Усі смакували перемогу. В складі їх зустріли вітальними криками. І довго ще точилася розмова про подробиці битви, а надто про безстрашність Дори, яка билася, мов справжній хлопець. «Як мужчина», — уточнив Жоан Здоровило. Ні, вона була таки їм сестра, справжня сестра.
«Вона мені як наречена, як справжня наречена», — думав Педро Куля, знову простягаючись на піску. Місяць золотив берег, зорі відбивалися в блакитному морі Баїї. Вона прийшла й лягла поруч із ним. І між ними почалася жартівлива розмова. Вона була як наречена. Вони не поцілувалися, не обнялися. Лише її золотаве волосся ледь торкалося Педро Кулі.
Вона засміялася, подивилась на його волосся.
— Переплуталося, не розбереш, де чиє.
Обоє знов зайшлися тим нестримним, заразливим сміхом, яким уміють сміятися тільки капітани піску.
Вона почала розповідати йому про своє життя на пагорбі, про сусідів, він згадував випадки з життя ватаги.
— Я потрапив сюди, коли мав лише п'ять років. Менше ніж твій братик…
Вони сміялися, щасливі тому, що лежать поруч. Потім їх зморив сон. Педро міцно тримав її за руку. Вони спали, як сестра й брат.
Виправна колонія
«Вечірня газета» надрукувала новину під великим заголовком. Він ішов через усю першу сторінку:
«ЗААРЕШТОВАНИЙ ОТАМАН «КАПІТАНІВ ПІСКУ».
На знімках було видно Педро Кулю, Дору, Жоана Здоровила, Безногого й Кота у кільці жандармів та агентів.
«ДІВЧИНКА У ВАТАЗІ. ЇЇ ІСТОРІЯ. ЇЇ ЗАБРАНО ДО ДИТЯЧОГО БУДИНКУ».
«ВАТАЖОК «КАПІТАНІВ ПІСКУ» — СИН СТРАЙКАРЯ».
«ІНШИМ ПОЩАСТИЛО ВТЕКТИ».
«ВИПРАВНА КОЛОНІЯ ЙОГО ВИПРАВИТЬ», — ЗАПЕВНЯЄ ДИРЕКТОР».
Під одним знімком підпис: «Після того, як було зроблено цю фотографію, ватажок безпритульних затіяв бійку. Внаслідок метушні, що зчинилася, решта хлопчаків зуміли втекти. Ватажок — той, кого позначено на фото хрестиком; поряд з ним Дора, дівчинка баїянських хлопчаків».
І далі:
«Учора баїянська поліція здобула успіх. Вона зуміла затримати отамана ватаги малолітніх злочинців, відомих під назвою «капітанів піску». Наша газета не раз порушувала проблему малолітніх, які живуть на вулицях міста, займаючись крадіжками.
Ми також неодноразово писали про напади, вчинені цією ватагою. Справді, місто живе під постійним страхом перед цими підлітками, котрі невідомо де живуть і отамана яких досі ніхто не знав. Кілька місяців тому ми мали змогу надрукувати листи начальника поліції, судді в справах неповнолітніх і директора баїянської виправної колонії, присвячені цій проблемі. Всі вони обіцяли посилити кампанію проти малолітніх злочинців і, зокрема, проти «капітанів піску».